Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 18

Ще кілька років тому на подвір’ї стояла стара хата, в якій були тільки дві кімнатки та маленька кухня з піччю на дрова. Біленький пам’ятав, як вони приїздили в гості і спали або на горищі на сіні (якщо влітку), або на підлозі у хаті на розстелених пухових ковдрах. І хоч тоді було тісно і гамірно, а проте дуже весело!

Потім звели новий будинок. Стару хату розібрали, а всі непотрібні речі поскладали до шопи, перед якою зараз і стояли друзі.

— О-о-о-о! Та тут непочатий край роботи! — розчаровано зітхнув Сашко. Купи занехаяного скарбу, які потрібно було перебрати, навівали легкий сум.

— Та ти подивись, які тут першокласні речі є! — нап’яв на себе стару тріснуту будівельну каску Професор. Каска сповзла йому на очі, бо була завелика, та ще й вкрита грубим шаром пилюки. Петрик чхнув, зняв головний убір та кинув на траву. Його підхопив фон Дворовий і почав ганяти по дворі, наче м’яч. За ним кинувся Павлусь, із реготом намагаючись відібрати «іграшку» в Марка. Зчинився справжній рейвах.

— Ану припинили! — скомандував Біленький. — Раніше почнемо — раніше закінчимо! — вдихнувши на повні груди, він увійшов до шопи та заходився викидати у двір в’язки старих газет, якесь манаття та пузаті запилюжені валізи.

Усі, хто як міг, узялися до роботи. Павлуша, разом із Петриком, сортували речі, які викидав Сашко, і складали їх на різні купи відповідно до призначення. Маркіз усе обнюхував, чхав і кашляв, намагаючись якось прислужитись. Зрештою пес вирішив, що найкраща допомога — це коли він не буде заважати. Тож, покрутившись іще трошки, знайшов якусь газетку та й примостився під кущем читати.

— А це що таке? — виходячи, мовив Біленький. Його голова посивіла від пороху, а футболка і шорти нагадували брудними плямами камуфляж. У руках він тримав невеличкий сап’яновий мішечок.

— Дай глянути! — зацікавлено підступив Професор. Павлуша і собі підійшов ближче, витягуючи шию, щоб краще все роздивитись.

Сашко обережно розв’язав мішечок і заглянув всередину. Очі його заблищали. Петрик нетерпляче тупцяв навколо товариша, зазираючи йому через плече. Біленький перевернув свою знахідку і витрусив на долоню кілька монет. Одна з них дзенькнула і, золотаво блиснувши, впала на землю. Першим її вхопив Павлуша. Потер об штани, спробував на зуб, сплюнув, але, отримавши легенького запотиличника, віддав кружальце братові і ображено надувся.

— А от це вже серйозно, пацани! Я думаю, що вона золота! — прошепотів Біленький, озираючись. — Дивись, як блищить!

Три голови дружно схилились. Маркіз, який дотепер дрімав, накрившись газетою, прокинувся з відчуттям, що він пропускає щось цікаве, і вмить підбіг до хлопців, які збились у тісний гурт.

— А що там у вас? — спитав він, піднімаючись на задні лапи та кладучи передні на спину хазяїна. Від несподіванки трійця змовників здригнулась. Біленький швидко сховав знахідку до кишені.