Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 21

Професор із Біленьким узялися пакувати витягнуте на світ Божий барахло по мішках. Павлусь допомагав, як міг, притримуючи там, де потрібно, і підпихаючи те, що не влазило. Маркіз про око теж покрутився між хлопцями, тоді неквапом відійшов і вмостився під хатою трохи подрімати після безсонної ночі.

А Нюру, як магніт, притягувала ота штука, якою так зацікавились хлопці! Що воно за папірці? Друзі Були заклопотані роботою, де Переймало міцно спав. Тож Нюра наважилась! Раз у раз роззираючись, наче розвідник у тилу ворога, паця скрадалася до цілі. Ех, як же вона любила робити всіляку шкоду!

Свинка підлізла ближче. Ратицею зіштовхнула камінець.

— Е-е-е!? Ти що там виробляєш? — це Біленький краєм ока вловив рух на подвір’ї, обернувся і обурено замахав руками, не розуміючи, по-перше, як ця Чупакабра вилізла із сажа, а по-друге, — як вона сміє зазіхати на чуже майно!

— Ану не лізь! — за компанію гукнув Професор, аж тоді розвернувся глянути, до кого це кричить Сашко, і, побачивши, що коїться, теж завертів руками. Ну зовсім звірюка берега пустилась!

— А-а-а-а! Не чіпай! — заволав Павлуша й сміливо кинувся до паці.

Нюра, заскочена несподіваним викриттям, оговталась, схопила зубами книжку і щодуху кинулася тікати. Дух їй, щоправда, таки трохи забивало через ситий сніданок у животі.

Біленький, який був голодним і до того ж злим, рвонув навперейми. За ним метнулися Петрик і малий Барабаш. Вони улюлюкали, кричали, розмахували руками і намагалися залякати кляту Чупакабру, через яку мали стільки клопоту.

Марко розплющив одне око, нічого не втямив, але й собі вирішив приєднатися до веселощів. Він схопився з місця і побіг до гурту.

«Капець мені! Оточують!» — мабуть, подумала Нюра, але здаватися не збиралась. Вона широко розставила ратиці, вишкірила зуби і видала свій коронний виск, що був не гірший за звук сирени і змушував тремтіти всіх собак в околиці.

— Повітряна тривога! — закричав Маркіз де Переймало, пляцком ліг на землю, закрив вухами очі і підібгав хвоста. — Мамо! — зашепотів він. — Я не вкраду більше жодного пиріжка і вивчу напам’ять усю поезію Томаса Парнелла! Тільки нехай ця звірюка замовкне!

Хлопці теж завмерли. Звук був різким і пронизливим. Від такої невеличкої істоти ніхто не сподівався таких децибелів.

— Хапай її! — нарешті отямився Біленький і пішов прямо на нахабну книгокрадку.

Професор став заходити з боку, а Павло Віталійович, з острахом позираючи на голосистого парнокопитного суперника, потьопав слідом за старшими друзями.

Якби Нюра не була вихована вулицею і з дитинства не почувалася ніжною білявкою на острові людожерів, то, напевно, склала б ратиці та дозволила завести себе до хліва. Але її школа життя була суворою, тож Чупакабра не втрачала самовладання. Зробивши оманний випад у бік Біленького, свинота шпарким футбольним маневром кинулась під ноги Професора. Той, не чекаючи такого підступу, гепнувся на траву та ще й потягнув за собою Павлушу. Дико вереснувши (бо їй таки наступили на хвоста!), Нюра прорвала кільце оточення, не випускаючи з пащі викраденого «Гаррі Поттера», легко, майже без розбігу видерлась на паркан, на секунду затрималась на вершечку і перевалилась на інший бік, здійнявши хмарку куряви.