Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 55

«Суть «Тез» 1654 року, як влучно підсумував І. Лисяк-Рудни-цький, – це концепція наперед визначеної єдності доль українського й російського народів, яка бере початок із спільних традицій Київської Русі й проходить крізь усі історичні епохи з Переяславською радою як кульмінаційною й символічною подією». Накинуті пута однаковою мірою стосувалися і російської, і підрадянської української історіографії. Але добитися з боку останньої цілковитого інтелектуального зациклення на новому каноні система все-таки не змогла. Частина українських істориків різних поколінь перебувала у внутрішній опозиції, а тому поряд із витриманими в суворій відповідності до ідеологічних настанов фальсифікатами в Україні час від часу з'являлися дослідження з історії Національно-визвольної війни, тканина яких тією чи іншою мірою підважувала офіційний канон. Прикладів відхилення безпосередньо від возз'єднавчої версії Переяславської ради 1654 року, щоправда, не маємо, але результативні студії над низкою споріднених проблем (включно з джерелознавчими) розхитували Переяславський міф. У такий спосіб формувалися інтелектуальні передумови для появи оприлюднених на зламі 80 – 90-х pp. XX століття концептів, які відкрито й рішуче заперечували усталений міф.

Усього цього не було в російській історичній науці. Генетично пов'язаний із російською історіографічною традицією офіційний канон відповідав глибинним інтенціям російської інтелектуальної думки, тотально замішаної на великодержавницькій ідеї. Навіть більше, дух і буква переяславської частини «Тез» настільки задовольняли російських істориків, що до кінця «нормативної» дії канону (злам 80 – 90-х pp. XX століття) жоден із них не вийшов за межі безамбітного коментування цього канону. Запрограмований згори сплеск наукової та публіцистичної літератури напередодні гучного святкування так званого «300-літнього ювілею возз'єднання України з Росією», а також пізніший менш численний «інтелектуальний десант» до 325-річчя цієї події дали світові низку однаково причесаних під «тезову» гребінку текстів-близнюків, у яких важко дошукатися раціональних наукових зерен і які різняться між собою хіба що кількістю сфальшованих положень, покликаних проілюструвати зміст тієї чи іншої офіційної тези. Крім коментаторів офіційного канону, на користь «Тез» активно працювали й ті поодинокі російські історики, які, власне, спеціалізувалися на дослідженні проблематики, безпосередньо пов'язаної з переяславсько-московськими домовленостями 1654 року.