Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 54

Довгий ряд марксистських концептів Переяслава 1654 року відкрила схема М. Покровського. Різні складові його концепції могли виконати і виконали роль інтелектуального підживлювача для відмінних між собою візій проблем переяславсько-московської системи 1654 року. М. Покровський фактично першим спробував увести в проблематику Переяславської ради 1654 року чинник класової боротьби. У схемі М. Покровського виключно соціальні конфлікти визначили політичну неминучість укладення гетьманом «татарського, турецького, шведського чи московського союзу».

Богдан Хмельницький як представник класу експлуататорів буцімто мусив узяти на себе певні зобов'язання перед партнерами-експлуататорами, крізь призму чого й розглядаються Березневі статті. Отже, перехід Гетьманщини під зверхність сусіда подається як зло, бо він устійнював соціальні антагонізми. Але нахил її до Московії традиційно подається як найліпший з можливих варіантів історичного розв'язання «українського питання».

У середині 30-х pp. XX століття було вироблено перший великодержавний марксистський канон – концепція «меншого зла», що зобов'язувала радянських дослідників бачити в Переяславській раді 1654 року акт добровільного приєднання України до Росії, яке, попри наявний в Росії класовий і національний гніт, начебто тільки й уможливило повноцінний історичний розвиток українського етносу. Але якщо в Україні безпосереднє дослідження проблеми не припинилося, незважаючи на страхітливу фізичну розправу з «не тими» науковцями, зокрема побачила світ вартісна праця M. Петровського, то в Росії переяславська тематика розглядалася винятково соціологічно.

У середині 50-х pp. XX століття із владного олімпу був спущений новий канон. На відміну від концепції «меншого зла», новий Переяславський міф оприлюднювався в розгорнутому вигляді, не залишаючи дослідникам жодного простору для свіжих узагальнень. Сумнозвісні «Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією» – виклад офіційного канону української історії від Київської Русі до середини XX століття – містять викохані ще в рамках інтерпретації концепції «меншого зла» такі положення: іманентне беззастережне прагнення українців до московської зверхності; Переяславська рада 1654 року як всенародний акт, що утворив з Московії та України єдину державу; порятунок для України від «поневолення шляхетською Польщею і поглинення султанською Туреччиною» у «возз'єднанні» з Московією; величезний позитивний вплив «возз'єднання» на економічний, культурний і національний розвиток України попри те, що «на чолі Росії стояли тоді цар і поміщики». Від глибокої традиції російської домарксистської історіографії походило штучне притлумлення факту й значення української козацької державності, про яку в «Тезах» знаходимо лише одну побіжну згадку. Водночас оцінка постаті Богдана Хмельницького походить із доробку українських істориків-марксистів, який виріс зовсім не з української традиції, а з концептів російських істориків середини XIX – початку XX століття; «Тези» проголошують гетьмана палким поборником об'єднання України з Московією, а отже, підносять його як видатного діяча й полководця. «Тези» остаточно освятили верхню хронологічну межу української Національно-визвольної війни – 1654 рік. Зрештою на попередні марксистські концепти спиралася й сама оцінка цієї війни, а головне – допереяславського й післяпереяславського періодів української історії.