Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 37

Михайло Драгоманов не вважає «переяславські статті» аж такою державною мудрістю, та гадає, що основною проблемою внутрішньополітичного життя України після 1654 року став саме факт приєднання України до Московського царства, а не недосконалість договору, бо приєднання до Росії призвело до проникнення в Україну ідей і соціальних інститутів антидемократичного та антиліберального характеру.

Наведений М. Драгомановим у «Пропащому часі» текст документа з 23 статей автор вважає за договір, та коли В. Антонович вважає його за звичайну зовнішньополітичну авантюру, то для М. Драгоманова – це не стільки засади для українсько-російського співробітництва, скільки конституція для внутрішнього вжитку. Попри це, для нас важливо, що праці В. Антоновича і М. Драгоманова доповнюють одна одну, і фактично обидва автори згодні з тим, що договір 1654 року був дипломатичною (і не тільки дипломатичною) поразкою України.

Михайло Драгоманов цю подію сприймає масштабно – як національну катастрофу.

Стаття «Пропащий час» була першою в українській історіографії спробою проаналізувати зміст українсько-московського договору 1654 року. Тут уперше основним об'єктом уваги дослідника стає сам договір. Автора передусім цікавив його суспільно-політичний зміст. Якщо вважати українсько-російське зближення 50-х pp. XVII століття приєднанням України до Московського царства, а договір 1654 року – конституцією, то виникає питання: які права вона гарантувала і кому саме? На це Михайло Драгоманов дає чітку відповідь: «Переяславські статті писали козаки і думали про самих козаків». Не забуває він також вказати на те, що про інші стани козаки не думали взагалі: «Переяславські статті вмовлялися з царем тільки про волю козацьку…» Та це зовсім не значить, що автор оцінює договір і саме козацтво негативно: «Однак, як порівняти і ті права, які вимовили собі козаки у царя московського, з тим безправ'ям, яке було в государстві московськім, то все-таки не можна не сказати, що устрій козаччини був більше подібний до устрою теперішніх вільних держав європейських, так званих конституційних, ніж Московське царство і теперішня Російська імперія».

Він був далекий від того, щоб ідеалізувати козацтво і взагалі історію України, але був також проти різко негативного, упередженого ставлення до козацтва: «Одну недовгу хвилину, як було тільки знов почали пізнавати освічені українці свою старовину, у 30 – 40-х роках цього століття, жменька людей прокричала про славу козацької України, але зараз же самі знайшли в ній плями, і тепер, коли хто хоче пізнати ті плями, пізнає їх найскорше з учених праць українців…»