Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 274

Він став тепер ні звіром, ні собакою. Пихи й хоробрості з нього збили, та ремесла не дали. Хто сильніший за нього, хто тільки зможе, той його б'є і душить. А йому в чужих шароварах погана розправа; не до-гонить часом і барана, а сайгак і куйрука понюхати не дасть; а що найгірше – собаки жити не дають. Вони чують від нього і вовчий дух і свій; та такі злі на самозванця, що рищуть за ним по горах і по долинах, чують, де б не засів, гонять зі світу білого і ходу не дають, гризуть і рвуть із нього тулуп свій, і немає життя бідному нашому сірому. А пробивається він так-сяк, світом вештаючись; жив, поки шкури десь не знімуть. Та зате вже й сам він тепер до Георгія Хороброго – зась. «Досить, – каже, – співай своїх пісень про честь і совість кому знаєш; більше мене не обдуриш». Сірий нікого над собою знати не хоче; втратив усяку віру в начальственну розправу, а живе злодієм і думає: «Кляв я вас, кляніть же і ви мене; а на розправу ви мене до дня Страшного суду не притягнете; там що буде – не знаю, та й знати не хочу; знаю тільки, що до того часу з голоду не помру».

З цієї пори, з цього випадку в нашого сірого, кажуть, і шия стала колом: не гнеться і не повертається, тому що затягнута в чужий комір.

Казка про походеньки чорта-послушника Сидора Полікарповича

Однокашникам моїм Павлу Михайловичу Новосильському і Миколі Івановичу Синицину

Сатана, не найстарший, який завжди особисто в першопрестольному граді своєму царює, а один із чортів-послушників, святкував іменини свої; а звали того чорта Сидором, і Сидором Полікар-повичем. На бенкеті цьому було народу багато, всі веселилися чесно і добропорядно; плясали, не як у нас, на ногах, а скромно і чинно, на голові; грали в карти і виїжджали всі на підробних очках; розплачувалися по курсу фальшивими асигнаціями найновішої, міцної англійської роботи, що не поступається якістю справжнім; але все це робилося, кажу, мирно.

Раптом входить чоловік у подраному форменому сертуку, – хто казав, що це хорунжий, відставлений тричі за пияцтво і буянство; хто казав, що це невеликий класний чиновник, а хто – що це відставний клерк, унтер-баталер, а може, і підшкіпер. Не встиг він вшанувати зібрання присутністю своєю, як тієї ж миті вв'язався в шашні миролюбних відвідувачів і, не відкладаючи діла й розправи, вдарив на них у кулаки. Чорт-іменинник як хазяїн спробував було розняти, але як від першого руського леща в нього у вухах почувся передзвін у сім дзвонів, на язиці і гірко і кисло стало, а з очей іскри посипалися градом, так він і присів. Гості розповзлися по домівках, по вертепах своїх, і хоробрий вояк і переможець наш лишився бенкетувати сам.