Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 246
Афанасий Фрезер
Втомився. Більше не можу… Ось зараз тільки підпишусь і побіжу на пляж гратися в цирк. Бум-бум!
Проклятий пароплав
Біля курортної пристані хитався білий будинок-пароплав. Труба, балкончик для капітана, внизу – круглі віконця, щоб риби могли заглядати в каюти. Спереду ніс гострий, ззаду – тупий. Вода стиха шльопає знизу, мотузок скрипить, з пароплавної печі – дим.
«Гу-гу!» Фу, як труба огидно гавкає. Всі затикають вуха, а я не можу… Зіна бере мене на ручки – я тремчу, дошки під нами теж тремтять – і несе мене на цю огидну штуку. Ззаду – тато.
Прогулянка! Мало їм місця на землі… Я хоч плавати вмію, а вони що робитимуть у своїх черевиках і панчохах, якщо будинок перекинеться?
Люди йшли-йшли-йшли. Чисті костюмчики, з кишень – хусточки (зубних щіток у петличках, слава богу, ще не носять!), і всі штовхаються, і всі вибачаються. Пардон! А ти не штовхайся, і пардону твого не треба, а то всі лапи віддавили…
Сіли на лавки з боків, і вгорі, і внизу, як горобці на телеграфних дротах… Небо хитається, вулиця хитається, і наша підлога хитається. І я зовсім утратив центр ваги, сів на підлогу й розпластався, як жаба на льоду.
Так мучити сухопутного фокса! За що?!
«Гу-гу-гу!» – поїхали. Всі махають лапами, посилають бездальні поцілунки. Подумаєш… На три години від'їжджаємо, і таке лицемірство. Підкрався до загородки посеред пароплава і глянув униз: залізні лапи ходять, плямкають і перевертаються, а головна нога, вся в мастилі, навколо себе танцює… Машина. «Чикі-фукі, фукі-чикі, пікі-Міккі, Мік-кі-пікі…» Та зупинися ти хоч на хвильку!!
* * *
Поки йшли маленькою протокою – нічого. А потім невеличка затока, потім… ух! Там море, тут море, небо з водою довкола зійшлося, обрії якісь з усіх боків з'явилися… Хіба так можна? А земля де? За пароплавом – білий окріп, чайки наввипередки за нами летять і кричать, як голодні котенята… Стільки риби в морі, цілий день обідати можна, чого їм ще треба?
Ну що ж, коли прогулянка, нічого під лавкою пластувати. Пішов по ногах, ноги ввічливо розсуваються. Пардон, сіль ву пле. (Вибачте, будь ласка!) У матросів дерев'яні черевики – корабликами, у пасажирів звичайні, білі і жовті туфлі. Практично і симпатично. А в жіночок що не ноги, то й інший фасон: з бантиками, з пряжечками, з червоними ґратками, із зеленими каблучками… Хто їм ці фасони вигадує?…
Був у капітана на балкончику. Старенький, товстенький, борода, як у різдвяного діда, очиці блакитні. Розставив ноги і бавиться: поверне колесо з палицями в один бік, потім у другий, потім у третій, а сам у рур-ку ричить: «Доброго ранку! – півдоброго ранку! чверть доброго ранку!» – а може, я і наплутав.
Знайшов кухню. Підлога собі хитається, а вона своє діло робить. Варить. Кухар сунув мені в носа омара… але я на нього так подивився, що йому соромно стало, і він висякався (кухар).
А підлога все підіймається, хвилі, як бульдоги, з усіх боків морди в піні, і всі на мене кивають. Ой! Підіймається, опускається. Смійся! Посади-но краба на сухе, адже йому теж буде несолодко. Вітер свистить і вивертає вуха навиворіт. Ой!..
