Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 244

Зінин тато взяв нам ложу: мені і Зіні. Ложа – це така будка, подібна до собачої, але без даху. Оббита червоним смердючим коленкором. Стільці складані і тверді, тому що цирк похідний.

Оркестр жахливий! Я взагалі музики терпіти не можу, а надто грамофона. Але коли один скелет плює у флейту, а другий, товстун, стійма поставив величезну скрипку і чиргикає по ній якоюсь лінійкою, а третій молотить паличками по барабану, ліктями об мідні лінійки і ногами у великий пузатий бубон, а четверта, лілова курка, роз'їжджає туди й сюди по піаніно і підстрибує… О! «Красненько дякую» – як говорить Зінин неодружений дядько, коли йому пропонують женитися.

Клоуни – просто розмальовані ідіоти. Я думаю, що вони даремно прикидаються, ніби вони навмисно ідіоти, напевно, такі і є. Хіба розумна людина підставлятиме морду під ляпаса, кататиметься по брудному трачинню й заважатиме служителям прибирати килим? Зовсім не смішно. Одне мені сподобалось: у того клоуна, у котрого ззаду було намальоване на широких штанях сонце, чуб на голові вставав і опускався… Ще вухо, я розумію, але чуб! Дуже цікавий номер!

Жеребець-товстун, а що він не осідланий, зовсім не важливо. У нього така широка спина, навіть з виїмкою, що танцюй на ній, як на господарському ліжку, скільки хочеш. Стрибав він ліниво. Немов корова, що вальсує… А міс Каравела все поглядала боязко на бар'єр і вдавала, що вона перша наїзниця в світі. Костюм гарненький – зверху нічого, а посередині зелений і жовтий бісер. І навіщо вона так довго їздила? Жеребець наприкінці так спітнів, що я розічхався. Нецікаво.

Потім поставили круглі ґрати, підкотили до дверей клітку, і вийшли леви. Вийшли… і позіхають. Гарні дикі звірі! Зіна трохи злякалася (дівчинка!), але ж я сидів поряд. Чого ж боятися? Леви довго не хотіли через приборкувачку стрибати: вже вона їх упрошувала, і під шийкою лоскотала і на вухо щось шепотіла, і батогом під черево штовхала. Погодилися – і перестрибнули. А потім зав'язала їм очі білими стрічками, взяла в руки дзвіночок і почала грати з ними у жмурки. Один лев ступив три кроки і ліг. Другий понюхав і пішов за нею… Обман! Я сам бачив: у неї в руці був маленький шматочок м'яса… Нецікаво!

Виходила ще голландська родина еквілібристів. Тато катався на передньому колесі велосипеда (окремо!), мама на іншому колесі (теж окремо!), син скакав верхи на великому м'ячі, а дочка каталася на широкому обручі задом наперед… Оце здорово!

Потім літали тарілки, ножі, лампи, парасольки, хлопчики і дівчатка. Ух! Я навіть загавкав на радощах. А під кінець уся родина зробила піраміду. Внизу тато і мама, на плечах дві дочки, у них на плечах хлопчик, у нього на плечах собачка, у собачки на плечах… котеня, а в котеняти на плечах… горобець! Трах – і все розсипалось, пішло перекидьки по килиму і втекло за завіску… Браво! Біс! Гав-гав-гав!