Читать «Фелікс Австрія» онлайн - страница 28

«А ти тільки й думаєш, як би мене вижити», — шепочу я, шпурнувши жменю черешневих кісток у воду, що підходить у рівень із ґанком.

«Ая, Стефцю, — сміється він. — Хто ж мені тоді готуватиме суфлєти і начинюватиме риби, які падають крізь діри в стелі? Ти ж мене не покинеш на Аделю! Я ж тоді з голоду помру!»

Аделя штурхає його в плече і ласкаво блискає на мене очима. Мовляв: Стефцю, не зважай. Ти ж його знаєш.

Ще б я на нього зважала.

Петро казав, що Княгинин повністю затопило, що вода стоїть у покоях, і — нема жартів — замість мишей там тепер копошаться жаби і тритони. Обидві Бистриці так широко вийшли з берегів, як ніколи ще не бувало. Люди, чиї будинки затоплено, вже понад тиждень живуть на дахах, обладнавши там собі нові тимчасові помешкання. Їхній одяг ніколи не висихає, вони не їдять теплої їжі, а повз них пропливають вирвані з корінням стовбури дерев, уламки будинків, хрести з кладовищ, загиблі тварини і люди.

Петро казав, що поруйновано стільки мостів, стільки гребель! Казав, що майже всюди не ходять тепер паротяги, бо колії розмито й затоплено.

А ще розказував, що працівники пошти, знудившись від бездіяльності, розважаються тим, що перечитують один одному вголос чужі листи і ставлять штемпелі на листівках із краєвидами. Казав, розгорілась ціла афера і навіть у газеті про це написали.

Стовбури груш і яблунь мало не до половини занурені у воду, трава на дні перетворилась на водорості. Потужні косі струмені дощу б’ють об неспокійне чорне плесо, і воно кипить, гойдається хвилями, вибухає великими грубими бульбашками.

Стає трохи зимно, і Петро загортає нас із Аделею ковдрою, а сам сідає поруч, на долівку, зануривши ступні у воду. Я скручую для нього цигарку, він мугикає пісню, Аделя замислено перебирає його чорні кучері.

Завтра вранці мушу їхати по рибу. Одягну макінтош і велінґтони. Не знати, чи мій ровер проїде по тому дощі.

[19.VI]

Розділ 5

Станиславів не порівняєш ні з мурашником, ні з вуликом, ні з павутиною. У комах усе впорядковано і чітко, усе має власну причину і наслідок. У цьому місті теж є причини й наслідки, тільки вони так глибоко сплутані в хаотичний клубок випадковостей, що несила дошукатися тут жодної логіки.

Перша-ліпша дільниця — лабіринт із кривулястих вуличок, нерідко звужених настільки, що не кожен опасистий пан чи огрядна ґаздиня з об’ємними персами зможуть протиснутись. За такою затхлою норою, яка, здавалось, от-от мала закінчитись глухим кутом, раптом, як дощова бульбашка на калабані, розростається несподівана площа. Або навпаки: рухаєшся вперед вулицею і ні з того ні з ового впираєшся чолом у будинок, розташований просто посередині, та ще й під якимось чудернацьким кутом, та ще й наполовину, наприклад, спалений, та ще й зі старим садом, із капустою в городі, і з коровою, яка пасеться навпроти майстерні капелюшника.