Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 22

Про канатоходця

[R 112]

Наче струна, од стовпа до стовпа, напнута мотузка —    Вправно ступає по ній впевненим кроком юнак. У вишині, де рушив у путь піднебесний мандрівець,    Птах легкокрилий, — і той в леті хитнеться, бува. У порожнечі вирівнює крок, розставивши руки,    Щоб із тієї струни не зісковзнула нога. Так ото, кажуть, Дедал, ходу — на лет замінивши,    Посеред білого дня вдарив повітря крильми. Скажете: казка; гляньте, однак, — уже це не казка: ^[10]   Он же, немов по струні, з вітром іде чоловік!

«Що нарікання гіркі…»

[R 694]

Що нарікання гіркі вгамувати може одразу —    Все під рукою: про це — дбає завбачливий бог. Ягід шовкóвиця дасть задарма; город — зеленини,    Прóстим, дешевим харчем голод кусливий уймеш. Дурень од спраги вмира при струмку; замерзає на вітрі —    Дурень, хоч неподалік — весело грає вогонь. Збройно пильнує закон порогів жони неприступних,    Вільне, для вільних дівчат, ложе нічим не страшне. Щедра природа усе дає тим, хто ситим буває, ^[10]   Слава ж невситна, марна — жодних не відає меж.

Марціал

II, 7

Красно справи ведеш, декламуєш. Аттіку, красно,    Оповідь красно снуєш, красно складаєш пісні, Красний ти мімів творець, епіграми красні у тебе,    Красний граматик ти, красний із тебе звіздар, Красно співаєш, а ще — танцюєш, Аттіку, красно,    Красний на лірі гравець, бавишся красно м'ячем. Хоч і не добре ти робиш усе — усе робиш красно,    Хочеш, скажу, хто ти є? Найвидатніший крутій.

II, 80

Від ворогів утікав — і себе убив Фанній зі страху.    От і шукай тут ума: вмер… бо вмирать не хотів!

III, 9

Цінна на мене, я чув, усе якісь віршики пише.    Але чи пише той, в кого нема читача?

III, 17

Сирник медовий довго кружляв, аж надто гарячий,    Пальці гостям обпікав — слинку ковтали лишень. Тільки Сабідій-ласун (ще більше пекла нетеплячка),    Тричі на ту смакоту, щоки надувши, дмухнув. Сирник, здавалось, остиг; пора б його скуштувати —    Ба! Й не торкнувся ніхто: сирник уже був лайном.

III, 94

Заєць той видавсь тобі недопеченим. Різки жадаєш.    Зайця ж, не кухаря, нам різати, Руфе, пора.

IV, 41

Декламувати зібравсь, а вовною кутаєш горло.    Радше б ти нам її дав: вуха заткати пора.