Читать «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» онлайн - страница 8

* * *

Дарив, дарив з руки перстень —

Вона його не взяла.

Світла й дзвінка сама назва — перстень, що береже від забуття давню назву пальця — перст, і ця назва, тому що з глибокої давнини, належить високому стилеві: перст Божий. Перстень дав назву безіменному, четвертому, пальцеві — персневому (лат. anularis; anulus — кільце, перстень). У множині світло тієї назви — помножене, акцентоване: перстені. Римський вельможа, колекціонер дорогоцінностей, відкриваючи скриньку для перстенів, дактиліотеку (daktylion — грецька назва персня), насолоджувався таки реальним, а не звуковим образом світла: що не перстень, то інша форма, по-іншому шліфований коштовний камінь — «очко» (лат. gemma), інший візерунок, напис, печатка, навіть портрет власника. Кажуть, що після поразки римлян у битві коло Канн (216 р. до Р. Х.) карфагеняни заповнили майже чотири скриньки золотими перстенями полеглих у бою римських вершників; спеціальний закон (ius anuli aurei) дозволяв представникам цього стану носити золотий перстень нарівні з сенаторами й магістратами.

Перстень — це коло, кільце, де кожна точка — і кінець, і початок; це також — спіраль із декількох витків, що символізує нескінченний висхідний рух, розвиток. Перстені такої форми — з розкопок мікенської доби (II тисячоліття до P. X.), із «багатих золотом» Мікен; такі ж — із Товстої Могили (VII—III ст. до P. X.), що на теренах сьогоднішньої Дніпропетровщини. Перстень об'єднує, та водночас і роз'єднує людей, вирізняє одних з-поміж інших, відмежовує: вбогих від заможних, знатних — від незнатних, владних — від простих. З часом він утратив цю розрізнювальну функцію.

Перстень супроводжує людину, стає часткою і тіла, й душі: чогось бракує, коли губимо чи забуваємо надіти перстень. Ця річ — дорога у прямому й переносному значенні слова. На персневі, коли його носимо, — знак часу: «Так-от і перстень, коли його носиш на пальці постійно, / З року на рік непомітно втрачає щось, робиться тоншим» (Лукрецій). Не втрачає — коли вже його не носимо (найбільша кількість коштовних знахідок — із давніх поховань). Певно, й досі ще десь є у землі перстень, який прикладав до своїх елегій, щоб ні присвоїти їх собі, ні зіпсувати ніхто не міг, виходець із давнього аристократичного роду грецький поет Теогнід (VI ст. до Р. X.), як і той, що про нього згадує у своїх піснях десята Муза — Сапфо… Перстень пісні, перстень молодості, перстень ночі… Та якою глибокою не була б та ніч, світиться у ній — перстень пісні…

IV. Clavis Ключ

Clavis

Virtutes magnas de viribus affero parvis: Pando domos clausas, iterum sed claudo patentes; Servo domum domino, sed rursus servor ab ipso.

Ключ

Силою хай я не вдавсь, але — на велике спроможний: Замкнений дім одчиню, замкну — відчинений навстіж. Дім для господаря я стережу — й мене стереже він.