Читать «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» онлайн
Андрій Содомора
СТО ЗАГАДОК СИМФОСІЯ
Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори
ЗАГАДКОВИЙ МІСТОК: ВІД СТИЛОСА — ДО ПАМ'ЯТНИКА
Ще Лукрецій у філософській поемі «Про природу речей», досліджуючи причини усього сущого, отже, й до людини пильно приглядаючись, доходив невтішного висновку: з перебігом часу людина байдужіє, знуджується. Те, що колись дивувало її, додавало душевної снаги, тепер, ставши нудним, — виснажує. Людина шукає розваг, прагне видовищ, забуваючи, що найдивовижніше з них — зоряне небо над головою («вже й на нього рідко зводимо погляд», — бідкається поет). А вдень — «…скільки-то різного руху довкіл! Описать неспромога!..» — хоче зацікавити свого сучасника автор поеми. Але життя йшло (іде й далі) своїм трибом: пересічний римлянин, звісно, не квапився сушити собі голову над «природою речей» — надавав перевагу видовищам…
Інша річ — загадки. Лаконічні й стислі (тут — у три гекзаметри вміщається кожна), вони мовби виклик кидають людині; як усілякі спортивні знаряддя — спроможностям її тіла («Спробуй підніми, перестрибни, втримайся…»), так загадки — спроможностям думки: «Спробуй відгадай!» Там — приємність для тіла, тут — для думки, для душі. Основа тієї приємності спільна — рух (хто швидше відгадає?)… Античні, щоправда, поєднували одне й інше, недаремно й прихильників школи Арістотеля називали перипатетиками, тобто
Отож загадка — з тих речей, що не дають «спати ходячому»: вона будить людину, підказує їй, що природа думки — це її рух, у якому і насолода, й сенс життя; без руху думка нидіє, відмирає, як і м’язи тіла — без фізичного руху; життя стає існуванням. А що людина, ще давні зауважили, душею значно лінивіша, аніж тілом, тому й до загадок рідше вдаємося, аніж до спортивних знарядь. Тому й дивлячись — не дивуємося, наприклад, — ціп’яткові, яке, хоч і покинуло материнське лоно, але ще не народилося (XIV), пилі, яка жадібно, але намарно, вгризається в дерево: що не гризне, то виплюне (LX), молотові, чиє тіло — одна лишень голова (LXXXVI), кусливій без зубів цибулі (XLIV)…
Втім, «Загадки» Симфосія цікаві не так загадковістю («що воно таке?»), як по-античному зацікавленим поглядом на річ («он воно яке!»): така дрібна та фіалка, а який же дух у неї! (як у «цвітки дрібної» Шашкевича — любов: «щоби-м згорнула весь світ до себе»); верхній жорновий камінь — у постійному русі, а нижній, лінюх, — ані з місця! (LI). Ланцюг в’яже в'язнів, але й сам — вічний в’язень: самого ж себе в’яже! (V)… Такий маленький той ключ, а без нього й дім — не дім! (IV)… То ж немає дива в тому, що загадки Симфосія «розумні, але легкі для розгадування» (на цьому не раз наголошують дослідники): ті загадки, зауважмо ще раз, орієнтовані не так на розгадування, як на вміння
