Читать «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» онлайн - страница 71

Отож, підсумовує автор «Загадок», ймення — не лише порожній звук (nomen inane) — у ньому живуть людські заслуги (merita) — краща, чи то пак більша, якщо словами Горація (multaque pars mei), частка людського життя. Але час (згадаймо першу загадку) не дармує. Гарно про це, хоч і сумно, — Авсоній у своїй епіграмі, яку переклав М. Зеров («Ім’я на мармурі»):

Літера тільки єдина блищить, і дві крапки за нею:     «Люцій!» — читаємо ми власне наймення мерця. Далі нарізане «М», але «М» не цілком збереглося,     Камінь упав і вгорі літеру ту пощербив. І не вгадає ніхто із остачі нужденної — Марій,     Марцій чи, може, Метелл тут під землею поліг. Порозпадались на порох усі переплутані скалки, —     Як уложити тепер прізвище з них родове? Чи ж дивуватися смерті людей? Не втече від загину     Камінь могили твердий, імені слава дзвінка.

Що таке «слава дзвінка», над тим думав і Т. Шевченко (як Горацій — син відпущеного на волю раба, так і він — відкуплений на волю син кріпака), тож невипадково закінчує свій «Заповіт», свій «Пам’ятник», знову ж таки, словом — «…незлим тихим»…

Отож, іще раз увиразнюючи циклічність композиції «Загадок» (стилос — пам’ятник), закінчімо наші роздуми на веселій ноті — пізньолатинським двовіршем: «Смерть не поглине мене: залишаю пам’ять про себе. / Ти лишень, книжко, живи — смерть не поглине мене»…

Примітки (до електронної версії)

Помилка набору, виявлена та виправлена верстальником електронної версії

С. 33: Воно — в дитячій душі, яка, хоч на слова ще не багата, зате відкрита для казки, для тієї незбагненної радості, що у білій барві, як в І. Буніна: «Ах темен, темен мир, и чувствуют [лиш] => лишь дети, / Какая тишина и радость в белом цвете».

Примечания

1

Звідси й популярність «Загадок» Симфосія і в пізньоантичну добу: чимало з них вплетено в текст читаної в Середньовіччі «Повісті про Аполлонія Тірського» (латиномовна версія втраченого грецького оригіналу з III ст. після P. X.). У нові часи «Загадки» Симфосія, хоча дещо призабуті, все ж знаходять своїх видавців, зокрема, у Франції (кінець XVI ст.), згодом у Німеччині, в інших краях. Наш переклад здійснено за: «The Hundred Riddles of Symphosius» (Вудсток, Вермонт, 1912); перекладач брав до уваги й інші видання.

Частково загадки Симфосія опубліковані у книзі: «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії» (Львів: Піраміда, 2012).

У нашому виданні текст «Загадок» подано в повному обсязі і в новій редакції перекладача.