Читать «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» онлайн - страница 70
Андрій Содомора
Отож і сон, і те, що бачимо вві сні, — вічна тема. Скласти всі античні сни докупи — був би довжелезний (і таки цікавий!) «серіал». Але один кадр у тому серіалі вражав би найбільше. Це, з «Іліади», — коли Ахілл побачив уві сні свого полеглого друга Патрокла. Той нарікає на свою кривду: тіні померлих відганяють його душу від Аїдової брами, й блукатиме вона доти, поки друзі не спалять його тіла. Пророкує й Ахіллові близьку його смерть (віщі сни!), а далі просить: «Кості мої поховай од твоїх не окремо, Ахілле, / Разом, як ми в нашім домі зростали, нехай спочивають»… Йому ж — Ахілл: «Ближче до мене підходь! Обнімім один одного міцно / Й хоч на хвилину болючим уп’ємося щирим риданням!» Але дарма: хоча сон і брат смерті — між простягненими руками друзів пролягає нездоланна межа потойбіччя: «Мовивши так, простягнув він товаришу любому руки, / Та не обняв, — душа його зникла, як дим той, під землю / З шелестом тихим…» І захлинувся б од невимовного болю герой, якби не рятівне пробудження: «Скочив на ноги Ахілл…»
При сумній темі — для усмішки (епіграма пізньолатинського анонімного поета): «Сонячний Феб уві сні повелів, щоб вина не вживав я, / Феба веління — закон: поки не сплю, поти п’ю»…
С. Monumentum. Пам'ятник
Monumentum
Пам'ятник
* * *
Загадка підсумовує нескінченні роздуми античних над смертю — і життям у слові. Пам’ять — ось на що й вони покладали надію. Найстрашніше, що може чекати на людину (і в житті, і по смерті) — забуття. А щоб пам’ять тривала якомога довше, споруджували пам'ятники, monumenta (досл.
