Читать «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» онлайн - страница 64

Гральна кісточка у загадці — символ часто оманливої надії, завжди прихованого від людини майбутнього, непевного чергування успіху та невдачі… Уповати на щастя в азартних іграх, з погляду філософа, — то все одно що сподіватися втриматись на невтримному колесі Фортуни… «Людське життя — як гра в кісточки» (Теренцій)… І все ж іноді доводиться здаватися на волю випадку — кидати жереб. З-поза двох тисячоліть чуємо дзвінку латину Юлія Цезаря: «Alea iacta est» — Жереб кинуто…

ХСІ. Pecunia. Гроші

Pecunia

Terra fui primo, latebris abscondita duris; Nunc aliud pretium flammae nomenque dederunt, Nec iam terra vocor, licet ex me terra paretur.

Гроші

Ми — землею були, у підземних таїлись темнотах, Нині вогонь нам імення нове, ціну надав іншу, Нині ми — не земля, та землі без нас не набігти.

* * *

Друг незрадливий — опора міцна у пору непевну,

Тож понад срібло тобі і понад золото він.

Теогнід

Срібло дешевше од золота; золото — від доброчестя.

Горацій

Спочатку гроші були на землі, ходили по ній (лат. pecunia, гроші, від pecus, отара, вівця; найвагоміша грошова одиниця — бик). Потім — під землею: залізо, мідь, золото, срібло. «Краще б і залишатись їм під землею», — повторювали філософи й поети. Бо одразу ж, ставши купами золота й срібла (argenti pondus et auri), гроші взяли гору над людиною: «Людина — то гроші», — констатував старогрецький поет Алкей ще в VII ст. до P. X. (навіть час, Божий дар, переведено на гроші). З’явилась невиліковна хвороба, що на вид золота-срібла зраджує себе хижим блиском — палахтить в очах захланного. Пропала міра, межа, без чого людина — вже й не людина (вбогість має межу, багатство — не має).

Втім, поет золотої середини, Горацій, не впадає у крайнощі: що поганого в тому, коли на столі всміхається сріблом сільничка?.. У скромному вжитку ті речі служать людині, «всміхаються» їй, а в надмірному — людина служить їм, про що й наше прислів’я: «Хоч на мені жупан дран, єсть у мене грошей джбан». Були, однак, і такі (серед них — Сенека), — хто величезними статками гартував свої чесноти, передусім, скромність: мовляв, не штука бути скромним у нестатках, а от у статках — таки штука…

Отож іще Алкей своїм афоризмом засвідчив владу грошей над людиною. У Римі ж срібні монети почали пускати в обіг щойно в III ст. до P. X. (першість тут, за Геродотом, належить лідійцям); винахідником монети римляни вважали Сатурна (або Януса), перший монетний двір знаходився на Капітолійському пагорбі на території храму староіталійської богині Юнони, що мала своїм епітетом «Moneta» (від moneo — вагадувати, остерігати); звідси й назва: монетний двір, монета… Перші монети в Римі були бронзові (аси), потім — срібні (денари, сестерції), а далі, в часи імперії, — золоті (aurei). Зображення на стародавніх монетах — теж важливі віконця у світ античної культури…