Читать «Матадор. Нотатки авантюриста» онлайн - страница 89

– Нічого собі, – трохи дивно навіть для мене самого відреагував Шалапут.

– Я наберу тебе завтра й скажу, де й о котрій ти повинен бути, щоб нас сфотографувати.

– Домовились.

Я встав, потис йому руку й пішов. Після мого «старіння» мені стало неприємно спілкуватися з Шалапутом. Чому саме – я не міг пояснити.

Коли я подзвонив Катерині, то відчув з її голосу, що вона чекала на мій дзвінок. Це мене трохи збентежило. Жіноча інтуїція? Так чи ні, я призначив зустріч у кав’ярні на «Науковій», де подавали суші, які я, правду кажучи, терпіти не можу. Але мені підходила ця кав’ярня, бо в ній були великі вітрини. Я подзвонив Шалапуту й назвав місце та час зустрічі з Катериною. Він мав обрати зручну позицію для гарних кадрів, якщо кадри зради можуть бути гарними.

Я прийшов раніше. Офіціантка принесла меню. Я обмежився чашкою кави. Катерина запізнювалась. Я сидів і чекав. Замовив іще одну чашку кави. Катерини не було. Прочекавши хвилин тридцять, я зателефонував їй. Вона не відповідала. Мене це розізлило. Я хотів якомога швидше вирішити цю справу. Дати всім усе, чого вони хочуть: замовнику – докази зради, підозрюваній – саму зраду, адже саме нею вона тримає себе біля «коханого», Шалапуту – гроші за роботу, а собі – спокій. Коли я попросив рахунок за каву, вирішивши все ж таки піти звідси, до кав’ярні влетіла Олеся. Я завмер на місці. Вона важко дихала, її обличчя палало. Олеся підійшла й ляснула мене по щоці. На цей раз по правій. Посмішка в офіціантки, яка стояла біля мого столика, щезла.

– Думаєш?

– Думаю, – мовила Олеся й ляснула мене вдруге.

І хоч я підсвідомо знав, що отримаю другий ляпас, нічого не зробив, щоб його уникнути.

– Ми ж, здається, усе вирішили…

– І саме тому ти одразу зустрічаєшся із моєю найкращою подругою? Ти через неї мене кинув?

Я попросив її заспокоїтися й сісти. Вона відмовилась.

– Якщо не сядеш, я встану й піду, – сказав я.

Олеся сіла. Я замовив дві кави. Свою зустріч з її подругою пояснив брехнею, мовляв, хотів стрітися з Катериною, щоб дізнатися, як ти. Це її трохи заспокоїло.

– Чомусь саме зараз побачила, який ти, – мовила вона.

– Який?

– Старий.

– Я тебе попереджав.

– Твій погляд сильно змінився… Він не став гірший, ні. Більш глибокий чи що…

– Олесю, ми вчора з тобою про все домовилися. Давай не будемо на цю тему… Давай просто вип’ємо кави.

– Давай.

Каву ми пили мовчки. Інколи кидали погляди одне на одного. Коли чашка спорожніла, вона подякувала мені за те, що я з’явився в її житті. Я подякував їй. Ми встали, обійнялись. І вона пішла. Я попросив рахунок. Поклавши гроші за каву, я вийшов з кав’ярні. За мить до мене підбіг Шалапут.

– Бл…дь, – почав він, – бл…дь, оце сцена.

– Це не сцена, Льохо… Це… боляче.

– Боляче – не боляче, але було красиво… Як вона тебе по щоці… А ти сидиш і знаєш, за що отримав. Потім ще… Потім вона сіла, і ви спокійно сиділи. Потім…

– Не треба мені про це розповідати, Льохо… Мій план провалився… А я думав сьогодні закінчити з цією справою.

– Ну так. Це хріново.

– Хріно-о-о-во, – протяг я. – Я хочу побути сам. Давай до дзвінка?