Читать «Матадор. Нотатки авантюриста» онлайн - страница 88

– У тебе з головою все гаразд? Ти не змінився… – вона зробила паузу й зиркнула на мене, – зовсім. Як ти міг постаріти?

– Я це відчуваю… І дещо переоцінив…

– І що в тебе тепер на першому місці?

– У тому-то й справа, Олесю. У мене тепер немає ані першого, ані другого, ані третього місця… Є тільки… бажання та мрії.

– Коротше, я на тебе образилась… Якщо тобі є, що мені сказати, кажи. А ні, то…

– То що?

– То придумай щось… Я не хочу тебе втратити. Мені з тобою добре…

– Мені з тобою теж добре… Давай так. Тут ставимо крапку…

– Ти хочеш сказати, що між нами все скінчилось?.. Через те, що ти не прийшов на день народження?.. Та ні, я не настільки на тебе образилась…

Нам принесли еспресо.

– Олесю, пташко, повір, краще буде, якщо ми просто будемо знати, що ми є… Ти знатимеш, що є я, а я знатиму, що є ти…

– Діло твоє, – мовила вона, випила залпом каву, накинула куртку, поцілувала мене в щоку й пішла. У дверях вона обернулась.

Я так само одним ковтком осушив чашку. У цю мить підійшов бармен і поставив на стіл іще келих рому.

– За рахунок закладу, – сказав він.

Я подякував. Посидів трохи. Поклав гроші за каву й пішов. За дверима бару було темно. Я пішов вулицями до своєї зупинки. Подзвонив Шалапуту й домовився про зустріч на завтра. Той погодивсь.

У Харкові я мав багато знайомих, кількох вірних друзів, але відчував себе самотнім. Я нікому не міг сказати слова, нікому не міг сказати, як мені… А було мені паскудно… Здавалося, що я геть сам і зовсім нікому не потрібен. Ніхто не цікавився моїми справами. Ніхто не обнімав мене, щоб утішити чи заспокоїти. Я робив, що знав: вів війну проти себе й водночас був у злагоді з собою.

36

Із Шалапутом ми стрілись у звичному для нас кабаку на Полтавському Шляху.

– Добре, що ти подзвонив, – сказав Льоха.

– Кому добре?

– Не дурій, Утко. Якщо ти заплутався, то мені пох…й, ти ж знаєш. Мене цікавить тільки справа. Що ти дізнався? Які факти маєш і чи маєш узагалі?

– Я тобі так скажу… Завтра я хочу це діло закрити.

– Он воно як! І яким чином? – Шалапут трохи повеселішав.

– Завтра я зваблю Катерину.

– Що?.. Вона ж… він же ж… Ти що, охрінів?

– Завтра я з нею зустрінуся. Свого хлопця, майбутнього чоловіка, як його там… вона не любить. Думаю, на зраду піде легко. Вона цього ніколи не робила. Я знаю таких, як вона. Їй потрібна мить, випадок. Розумієш? У кожному разі, я говорю тільки про поцілунки й пестощі. У той час, як ми будемо цілуватися, зроби пару гарних кадрів. Наш клієнт мене ніколи не бачив і ніколи не побачить. Значить, я легко можу стати тим, із ким зраджує його наречена… Покажеш йому знімки. Отримаємо бабки. І все.

– Діло кажеш. Мені твій план подобається.

– Ще б пак!

– Тільки ось що… Як ти з нею стрінешся? Вона ж подруга Олесі й навряд чи буде зустрічатися з тобою без неї. А при своїй дівчині цілувати іншу… не вийде, Утко.

– З Олесею – усе, – сказав я сухо.

– Коли?

– Та яка тобі різниця?

– Як же ти тоді зустрінешся з Катериною?

– У мене є номер її мобільника. Мені його дала Олеся на випадок, якщо я їй не додзвонюсь…