Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 118

— Далеко йти, як думаєш? — поцікавився Гармаш.

— Навряд, — Багров дивився просто перед собою, ніби намагаючись роздивитися щось у пелені болотяного туману. — Звір якось сам знає коротшу дорогу. Людина роками шукатиме — і нічого. Але десь так кілометри півтора, якщо не всі два, побовтатися доведеться.

— Ти тут ходив?

— А то! Прохід цей я знаю. Востаннє два роки тому сюдою ходив. Тільки болота такі: сьогодні тут тебе тримає, а завтра на цьому місці загрузнеш. Засмокче — і не захлинеться. Значить, слухайте тепер мене, — провідник поправив лямки «сидора» на плечах, почепив рушницю на шию спереду себе. Поки інші робили так само, говорив: — Триматися слід у слід. Я йду першим, Юрко — за мною, бо найздоровіший. Далі — Павло, Костя, Дмитро. Замикає Гриша, найхудіший. Там, де витримало Юрка, ти точно не провалишся. Не забувайте робити позначки довкола себе. Гілки ламайте, деревця пригинайте чи ще щось. Чим більше їх буде, тим легше повертатися назад. Іще одне — на місці довго не стояти, нема чого роздивлятися. На болоті треба рухатися неспішно, але це не означає — гуляти, наче по бульвару з дівкою. Задумаєшся, роззявиш рота — ніколи більше з дівками не гулятимеш. Хіба тут, із жабами.

— Царівнами? — спробував розрядити обстановку Коломієць.

— А ти хочеш тут їх по купинам ловити й цілувати? — похмуро запитав Дмитро.

— Про жаб потім поговоримо, — перебив їх Гармаш. — Без того час тратимо. Гайда потроху.

Матвій Багров тричі перехрестився і зробив перший крок уперед. Нога відразу по кісточку занурилася в гливке місиво. Мисливець на мить завмер на одній нозі, перенісши на неї всю свою вагу й перевіряючи, чи витримає болото, а потім поставив у твань і другу ногу. Намацуючи перед собою шлях жердиною, він поволі посунув уперед.

Його сліди ще не встигли затягнутися, а Бражник уже рушив за ним, намагаючись ставити ногу точно там само, де провідник. Гармаш теж швидко перехрестився, зловивши здивований погляд решти хлопців, і посунув за Юрком. Інші вишикувалися в порядок, вказаний Багровим, і так один за одним зайшли в болото.

Спочатку здавалося — не такий уже страшний шлях, як його малював провідник. Та чим далі вглиб трясовини проходили люди, тим підступнішою вона ставала. В одному місці права нога Багрова раптом провалилася вище коліна, він на мить втратив рівновагу. Бражник шарпонувся на допомогу, та провідник, передбачивши таку реакцію, різким окриком зупинив його. Потім, повернувшись за годинниковою стрілкою, знайшов під ліву ногу більш надійну опору, сперся ще й на жердину, обережно потягнув і витяг ногу з полону трясовини. Перевівши подих, поволі рушив далі. Бражник зламав по ходу суху гілляку, що стирчала поруч, обходячи й позначаючи небезпечне місце.

Ближче до серця трясовини туман став зовсім густим. Здавалося, його можна навіть помацати. Скоро за три кроки перед собою нічого не можна було роздивитися.

— Озивайтесь один до одного, — гукнув спереду провідник, і далі вони йшли вервечкою та перегукувалися. Їх видавало тепер лише чвакання. Та попри все, група повільно, але впевнено просувалася вперед. Ніхто не знав, скільки вони вже йдуть цією трясовиною, ніхто не подумав про те, щоб стежити за часом. Він ніби зупинився серед суцільної смертельної вогкості. Кожен переймався лише однією проблемою: як би так поставити ногу, аби втриматися на хисткій поверхні болота. Про те, що чоботи вже повні смердючої болотяної води, згадувати не хотілося.