Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 175
Андрій Кокотюха
— Правильно, — кивнула Галина.
— І ксерокопій нема?
— Нема.
— Виходить, про те золото можна забути?
— Ти про нього й не знав. Це по-перше. По-друге, — Галина посміхнулася, — не треба забувати про те, що пан Кость Сотник живий і здоровий настільки, наскільки може бути здоровим ветеран війни в свої роки. А йому, до речі, вісімдесят один. Він не в маразмі, пам’ять у нього ще — дай Боже кожному.
— Стоп-стоп, — зупинив її Моруга. — Ти хочеш сказати, що він усе…
— Кость Сотник — єдиний живий герой тієї історії. І єдиний свідок. Він знає напам’ять не лише дідові нотатки. Він навіть може намалювати маршрут, який лишиться тільки зіставити з сучасними картами Тюменського району. Мені чомусь здається, що нафтові родовища трошки в іншому місці. Але, Тошо, вербуватися вахтовиком тобі, директорові ресторану, ще не пізно. Запросимо днями пана Костя до «Твоєї кухні»? За твій рахунок?
— Н-нема проблем, — від несподіванки Моруга почав загикуватися.
— Тоді чого сидите, мужики? Налили — давайте пити! Закусь давно захолола!
І Галина, заклично піднявши пластиковий стаканчик із «Житомирською», переможно ткнула білою пластмасовою виделкою в холодний і зовсім неапетитний шматок погано просмаженого м’яса.
