Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 120
Андрій Кокотюха
Обійшовши Гармаша, до нього вже поспішав Бражник, на ходу скидаючи пасок і роблячи з нього зашморг. Кидок — і він оповив зап’ясток лівої руки Коломійця. Впершись ногами настільки міцно, наскільки дозволяла трясовина, Юрко щосили смикнув. Трясовина не відпускала, він сам мало не впав, але наспів Дмитро і схопив його за руку, допомігши втримати рівновагу. Сам при цьому теж ледь не провалився, але вчасно висмикнув ногу з трясовини. Тепер Бражник тягнув обережно, і справа зрушилася — тулуб Коломійця потроху звільнявся з полону. Тим часом до рятувальників долучився Багров, який узявся допомагати Гармашу, і Сотник, тримаючись тепер уже за дві жердини, повільно вибрався з трясовини.
Коли нарешті вдалося витягнути Коломійця, він несподівано для всіх зайшовся сміхом, дуже схожим на істеричний. Аби розвідники не знали свого друга, то могли б припустити, що в нього така реакція на шок. Але Гриць сміявся цілком щиро, сміх перейшов у регіт, він навіть зігнувся навпіл, показуючи пальцем на Сотника, так само перемазаного з ніг до голови в болотяну грязюку.
— Ру-ру-ру… — заходився він, і Бражник несильно ляснув його по щоці, лиш після того врятованого прорвало: — Рушниці! Ні в кого не злетіли! Вони… вони… так і теліпалися! Оце я розумію — мисливці, мать нашу так!
Справді, забрьохані в чорно-зелену багнюку з голови до ніг, врятовані хлопці кумедно виглядали з рушницями, які теліпалися на шиях.
— Не стійте на одному місці, — зауважив Багров, відхекуючись. — Добре, що рушниці не погубили. Тільки навряд чи ти зі своєї колись стріляти зможеш.
Гриць зняв рушницю з шиї, перевернув її. Зі стволів потекла темна юшка.
— Почищу.
— Почистиш. Якщо виберемося звідси. Але набоям точно гаплик, — провідник підібрав Грицеву жердину, простягнув йому. — Бери й ходімо. Про все поговоримо, коли виберемося звідси. Вже недовго, як я собі міркую.
Хлопці знову стали один за одним. Коломієць заспокоївся. Він сам собі не міг пояснити, чому його так насмішили рушниці на шиях тих, кого мало не заковтнуло болото. Та натомість він зажадав іншого пояснення:
— Хто це був, Матвію?
— Де?
— Той, хто рикав.
— А це хто? — провідник кивком показав на гілку сухого дерева, наполовину сховану в тумані.
Гриша, а разом із ним усі інші подивилися туди, куди показував Багров, і побачили чорного крука. Птаха, ніби дочекавшись загальної уваги, тричі каркнула, знялася з гілки і, кілька разів махнувши крилами, розчинилася в тумані.
— Ну, крук.
— Сміятися, звичайно, будеш, але хрін із тобою, слухай: тунгуси кажуть, що ведмеді слугують крукам. Круки ніби як посланці творця, стежать за людьми. А ведмеді — їхні воїни, охоронці, — Багров розкуйовдив бороду. — Ви навряд чи повірите, тільки сміятися будете. Але в нас люди вірять.
— У що вірять? — запитав Гармаш. — У казку про крука й ведмедя?
— Тут, хлопче, все складніше. Круки звичайно з’являються в тих місцях, де природа ховає від сторонніх скарби. Різні скарби. Нафта, вугілля, знову ж таки — золото, — чи Павлові здалося, чи провідник при цьому хитро примружився. — Значить, крук наглядає, а ведмідь охороняє. І якщо охоронець —
