Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 117

— Тому, що я сказав, — відрубав провідник. — Ось він, ведмідь.

Усі подивилися в той бік, куди вказував мисливець, і побачили на вогкій землі чіткі відбитки звірячих лап. Вони тягнулися до самого краю болота, а далі зникали в сірому тумані.

— А те, що він людей жере, ви самі бачите. Пустіть, — Багров пройшов уперед, обійшов довкола трупа, покуйовдив свою бороду. — Його сюди тягнули. Звідки — поки що не знаю. Ми можемо повернутись і прочесати там усе, тільки нічого не знайдемо. В харгі барліг на тому боці, за болотом. Усе смачне з цього, як його, ну, словом, з цього, — кивок на понівечений труп, — він уже зжер. Другу здобич потягнув до себе і, думаю, поласував там. Коли на двох чоловіків вискочить раптом один такий ведмідь, діло кисле, — провідник ступив крок назад. — Думаю, все було так: одного він відразу звалив і пом’яв, а другого гнав, аж поки не нагнав. Ймовірно, поламав бідаці хребта чи скрутив в’язи.

— Це той, про кого ти говорив? — уточнив Гармаш.

— Думаю, той самий, людожер. Його через те, бач, знайти не могли. Облава до боліт дійшла, далі не поткнулася. Просто подумали — ведмідь поранений, сам у трясовину здихати кинувся. А він, бач, не дурний. Ось вам замість віхи, — Багров знову кивнув на труп геодезиста.

— У смислі?.. — перепитав Павло.

— У тому самому. Десь тут — ведмежий прохід. Сам ведмідь стежку в трясовині знайшов і нею тепер ходить туди і назад. Де він пройшов — там і люди пройдуть. Тільки позначити місце треба, — мисливець помовчав. — Ви теє… ховати його будете?

— Звісно, — відповів за всіх Сотник.

— Тоді давайте. Я піду стежку пошукаю. Чи ви вже далі не йдете?

— Пошукай, — погодився Гармаш, попереджаючи виникнення нікому не потрібних розмов, і повернувся до своєї команди: — Юрко, в тебе лопатка була. Давай, прикопаємо тіло. Тільки подалі звідси.

Ставши враз похоронною командою, розвідники взялися за роботу. Кохан і Коломієць обережно взяли труп за ноги, Сотник і Гармаш підняли його за тулуб, разом перенесли рештки людини подалі від вогкого місця. Бражник копав могилу. Він орудував саперною лопаткою, яку прихопив у Павла з дому, Кохан і Коломієць, не змовляючись, допомагали йому, риючи ґрунт долонями. Нарешті яма була готова, і розвідники обережно опустили в неї тіло геодезиста. Перш ніж закопати, прикрили гілками. Постояли над свіжим горбочком, а тоді, так само не змовляючись, підняли стволи рушниць догори і зробили по пострілу, давши короткий салют.

— Земля пухом, — промовив ззаду Багров. Підійшовши до горбочка, він поклав на землю кілька свіжозрубаних жердин. Одну тут-таки застромив у землю біля узголів’я. — Так простіше знайти, якщо хтось захоче забрати й перепоховати… чи як там буде. А ви давайте, розбирайте оцю ось зброю. Будемо рухатися потроху.

Біля того місця, куди їх підвів провідник, мох і трава були сильно зім’яті. Видно, тут волочилося щось важке, причому — не так давно. Грунт під ногами почав ледь прогинатися. Довкола чобіт утворилися невеличкі калюжки, проступала вода.