Читать «Зозулята зими» онлайн - страница 182

І тижня не витримав пан детектив. Тепер вишукує цікаві цяцьки у дитячих крамницях і уважно приглядається до трирічного Богдана та трохи старшенької Майї. Здається, всі вони вже збагнули, що Руську якось доведеться ділити, тож тепер притираються… Добре, що мала про мої плани не дізналася, бо із дурнуватою гордістю ще й від допомоги відмовилася б.

Із матір’ю Василя сам особисто зустрівся. Завинив я цьому хлопакові дещо. Тож гроші на похорони дав, сказав, звісно, що таким сином пишатися має… Ну, розповів дещо, не зовсім правду… Як її Василь допомагав діткам-сиротам. Тепер вона виховуватиме Данька — стверджувала, що копію малого Василька. Не певен, що той шкет на фото, маленький Василечко, якого мені показували, хоч чимсь на дорослого Василя схожий чи на заморене мишеня, котре чортова Марина тільки-но під опіку взяла і, слава Богу, не встигла до справ долучити. Та хай уже і схожим на Васька вважається, аби і з нього людина добра виросла. Бо Руслана за долю малого дуже хвилювалася. Могла і третього собі залишити. Ху, їй аби з двома впоратися. Он, у лікарні, навіть старшою сестрою Майї вважали. Але яким робом їй вдалося Тетяні аж двох нав’язати — дивуюся досі…

Ну, Віруську мені довелося взяти — Ірка вчепилася, не віддерти: сестра, та й усе. Мовляв, точно знає. Правда, тепер скубаються час від часу, коли думають, що я не чую, однак перед іншими Іринка сестричку молодшу відчайдушно боронить: не займайте — моє, та й по всьому.

Ще однією «сиріткою», Лількою, лікарка-педіатр у лікарні зацікавилася. Бо чужих дітей рятувала, а свою одиначку не вберегла… І то не від хвороби, якби ж то… П’яний водій, який божевільно мчав через зебру, малу не помітив на переході. Тож почала рудій бешкетниці пряники й яблучка приносити. Руслана дізналася — піввечора роздумувала так активно, що ледь не рип мізків чути було. Потім вердикт винесла: — Вона, та лікарка, наче непогана людина. Звісно, якщо глибше копнути, певно, когось по житті ображала та дурниці різні чинила. Куди без цього? Та нашу Лільку не ображатиме, впевнена. Зрештою, Інці ще зарано малечу доручати, хай погуляє поки…

Арсен після цього повітрям вдавився так, що довелося по спині гамселити. І знову до мене претензії, мовляв, спина в нього не казенна, щоб по ній усі калатали. Тетяна зо дві хвилин допитувалася у «шановного Всесвіту та провидіння», за які гріхи їй аж таку зовицю послано, що ладна упирок перевиховувати та їм дітей на вдочеріння підсовувати?! Руслана, схоже, так і не втямила, чого ми всі збаламутилися: вона ж якраз пропонувала Інку дитиною не ощасливлювати, а не навпаки. Добре, що та білявка фарбована не дізналася, якого щастя ледь уникнула.