Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 65

У Росії нема нічого очевидного чи передбачуваного. Ні на що не можна покластися. Росія — калейдоскопічне суспільство, яке постійно змінює форму й забарвлення. Існує лише один спосіб навчитися навігації поміж підводними каменями — жити тут. Уперше потрапивши до Москви, я раз у раз, щоднини, застрягала на мілині. А скільки зазнала штурханів, скільки було розчарувань і вибухів гніву! Я й далі гніваюся і впадаю у відчай, бо залишаюся у душі скандинавом-протестантом, та принаймні я наполегливо тренувала свій мозок, щоб навчити думку йти слов'янським, російсько-православним шляхом. Іншими словами, перестати вірити очам. Бо майже все в Росії не є тим, чим видається на перший погляд.

Росія, як романи Достосвського. Незбагненні, важкодоступні, невдячні в сприйнятті. Росія, як і Достоєвський, повна прихованого змісту, невисловлених угод, нюансів та ієрархічних умовностей, які треба навчитися розуміти. Одне слово, на те, щоб збагнути Росію, піде чимало часу, бо спершу, крок за кроком, доведеться продертися крізь всі пласти її історії.

Нинішня Росія — це суспільство, для якого характерні численні суперечності. Іноземець, опинившись тут уперше, буває прикро вражений тим, якими похмурими й неприязними видаються росіяни. Купити квиток на автобус — це грандіозний захід, а ставлення офіціантки в ресторані ображає зумисною байдужістю.

Та паралельно існує чарівлива, старомодна галантність. Це в московському метрі молоді хлопці, що дудлять пиво, миттю підхоплюються з місць, коли до вагона заходить якась бабуня. Це в Росії, щойно увійдеш до вагона потяга, підбіжить який юний джентльмен з пропозицією занести речі в купе і висадити їх на полицю.

Скільки разів я шаленіла від зневажливого ставлення чиновників, охоронців правопорядку й обслуги, та водночас я й не знаю, чи стикалася десь з такою доброзичливістю й уважністю співгромадян, як у Росії.

Росія — країна з давніми культурними традиціями, дався взнаки й французький вплив у XIX та на початку XX століть. Комуністи за сімдесят років панування не зуміли викоренити ввічливості в головах росіян.

Зате успішно викоренили будь-яку здатність бути приязними до клієнта. Навіщо ввічливо поводитися з покупцями, якщо ніхто за це не відплатить чи то чайовими, підвищенням платні, а чи погрозою звільнення. Суспільство було статичним, працювати з віддачею не виплачувалося. Постійне відчуття безсилля підштовхувало багатьох скористатися хоч однією доступною владою — дати зрозуміти покупцям й відвідувачам ресторану, що їхня покупка або обід залежать від примх настрою персоналу, а не є чимось само собою зрозумілим.