Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 64

Москва — місто вульгарно багатих та зубожілих людей. І все ж небезпека тут загрожує не більше, аніж у будь-якому іншому місті світу такого ж масштабу. За певних обставин між незнайомими людьми виникає тендітна довіра, яка особисто мені видається неймовірною. Скільки разів уночі, у п'ятницю або суботу, я вирішувала їхати додому з бару чи з гостини, виходила надвір, зупиняла перше-ліпше авто, домовлялася про ціну й сідала до водія. Так роблять усі. У Москві купа «чорних» таксі, самотні жінки сідають уночі до цілком незнайомих водіїв. У Гельсінкі, Стокгольмі чи Осло я б зроду не сіла в авто до незнайомця, а в Москві — жодних проблем!

Водії таксі переважно кавказці або вихідці з Середньої Азії — люди, які приїхали до Москви, щоб прогодувати свої родини. Вони часто охоче показують світлини дружин та дітей, яких бачать лише кілька разів на рік. Ці чоловіки смертельно стомлені й виснажені, але вперто ніч за ніччю ведуть борню з утомою, щоб вислати додому грошей, вивчити в університеті дітей — дати їм ліпше життя. Коли я розповідаю їм, що бувала в їхніх країнах у відрядженні, вони невимовно радіють, потішені такою честю. Небагато москвичів виказують хоч якесь зацікавлення до колишніх радянських провінцій.

Кажучи «Щасливо!» на прощання й зачиняючи за собою дверцята авта, я часто відчуваю окриленість, вдячність та радість. Радість від цієї теплої, людяної зустрічі посеред ночі, посеред метушливої Москви, зустрічі, яка ніколи-ніколи не повториться.

Як журналіст, я часто опиняються у складній ситуації, не знаючи, як описати нинішню Росію. У Фінляндії міцно усталилося уявлення про Росію як про оплот дикого капіталізму. Здається, навіщо додавати факти, як-от про безхатченків, які тільки підтвердять вироблені погляди. Мабуть, ліпше розповісти про щось, чого фіни не знають, скажімо, про таких людей, як Ольга, про амбіції молодого покоління простих росіян і про дивовижну здатність триматися на плаву.

З іншого боку: бідність — це проблема Росії, як расизм і брак культури безпеки. Не сказати про них — обдурити слухачів і глядачів. Росіяни часто скаржаться, що західні засоби масової інформації надто однобоко зображують їхню країну, і вони мають цілковиту рацію.

Біда в тому, що немає способу, як уникнути цієї проблеми в країні, де ледь не щомісяця гинуть шахтарі, падають літаки, відбуваються теракти — журналіст не має іншого виходу, як повідомляти про ці події. Тому й новини однобокі, ніщо не допоможе, хай журналіст хоч розіпнеться, розповідаючи про інші, позитивні феномени Росії.

Річ ще й у тім, що зрозуміти, збагнути Росію — справа надзвичайно складна й невдячна. Коли мене запитують, як я витримую жахливий російський сервіс, я не можу не визнати за тими людьми рації, бо, й справді, рівень обслуговування часто не витримує жодної критики.

Але не завжди і не всюди. Як і в усьому іншому, треба знати, куди йти. Новачок повинен розвинути в собі вміння орієнтуватися у середовищі й опанувати тонкощі поведінки, щоб полегшити собі життя. Життя в Росії змушує усвідомити, що справи тут робляться не так. як у Фінляндії. Якщо я викладаю певну суму у фінському ресторані, то й очікую відповідного обслуговування; зателефонувавши до будь-якої фірми таксі, я можу бути впевненою у надійності водія. А тут доводиться маневрувати, з'ясовувати методом «втику», які ресторани варті витрачених коштів, які фірми таксі гідні, щоб мати з ними справу, де можна одягнутися за розумну ціну.