Читать «Країна Ірредента. Злодії та Апостоли» онлайн - страница 97
Роман Іваничук
Остап залишив бійців на околиці села Княгиничі, а сам подався шукати фельдшерський пункт, де мала бути, за словами Тура, його ставка. Знайшов. Приміщення будинку було наглухо закрите, й навіть вікна перехрещені дошками, не побачив Остап поблизу жодної живої душі й подумав, що Тура теж заарештували німці.
Занепалий духом, вернувся до свого загону й сказав партизанам таке, що не вкладалося у їхні мізки:
«Розходьтеся по домах!»
І стрепенувся він, злякався і водночас зрадів, почувши серед повстанців ремство:
«Немає в нас своїх домів! — загомоніли, заметушилися побратими, за зброю, хто мав, хапалися, наступали на свого командира зі стиснутими кулаками, погрожували голову зняти з пліч. — За що ми стільки років ниділи в землянках, вошей годували, чекали й таки діждалися, коли нам, мов цяцьку, показали Україну й сховали до кишені; а вона сама піднялася, та вже топче її замість комуніста німець; а ти не мусиш нами командувати, шуруй собі на свою теплу піч, виберемо іншого: хіба не пам'ятаєш — ще тоді, коли ми чекали виправи Лопатинського, на Волині Тарас Бульба-Боровець зорганізував Поліську Січ, і тлумила вона більшовиків, а тепер тлумитиме швабів; ти ж сам говорив, що варто послати до Боровця наших емісарів, а тепер руки опустив?!»
Навіть не зморгнув Остап Безрідний, і кроку не ступив назад перед роз'юшеними побратимами, дивився прямо їм у вічі, й скрадлива усмішка торкалася його вуст — то згадав він свою колишню розмову з батьком Максимом: чи не так само нападав він на вітця, коли того огорнула зневіра після смерті Коновальця, хіба не він кинув тоді батькові гнівне: «Ви замохнатіли, славні наші комбатанти, а війна щойно починається!» — і повторив тепер ці слова Остап, твердо їх вимовив:
«Війна щойно почалася, вставайте, хлопці, алярм!» Вмить вишикувалися партизани, й ніхто, навіть із рудківських парубків, не попросився додому; хтось горластий затягнув пісню:
Двохсотголовий загін рушив з місця й лунко підхопив:
Остап Безрідний вів свій загін на північ, де поліські пущі.
…І застав нас, неоспалих, білий зимовий світанок. Ми з Михайлом лежали поруч на матрацах, натягали на себе покривала аж до підборідь і все одно щулилися від холоду, та ні один навіть не подумував переривати розмову й розпалювати буржуйку; Михайло розповідав про те, чого не встиг записати до свого манускрипту, а я, слухаючи його, думав: а чи дуже мерзли в криївці у селі Грімному на Городоччині Головний командир УПА Тарас Чупринка і його охоронець Остап Безрідний?
