Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 48
Леся Воронина
Розділ п'ятий
Цього разу з планети Білої Лілеї ми везли величезну клітку. Саме ту, яку подвійні барабульки налаштували, щоб відловлювати летючих жабок. Тепер у дротяній клітці сиділи самі зубаті хижаки, які ще й досі не прийшли до тями.
Люм, як і обіцяв, летів зі мною на планету Пухнастої Кицунії. Там перевиховували упійманих космічних піратів, а особливо хижих та небезпечних тримали у космічному зоопарку.
Туди зібрали хижаків, які ще збереглися у Фруктовій галактиці. Та головного космічного бандита Краша — Великого Володаря Темряви, повелителя планети Морок, — упіймати ніяк не щастило.
Цей хитрий підступний хижак кожного разу вислизав на волю й тікав на свою похмуру, вкриту вулканами та мертвими кам’яними пустелями, планету.
Щоправда, каміння це було коштовне. І палац Володаря Темряви був вирізьблений з діамантів, рубінів та сапфірів. Та на цій планеті не росло жодної квітки, тут не співали пташки й не дзюркотіла вода у річках.
На планеті Морок жили лише хижі пацюки, які нападали на квітучі планети Фруктової галактики і грабували їхніх мешканців.
Але зараз мені не хотілося думати про похмуру планету Морок. Адже ми з Люмом летіли на планету Пухнастої Кицунії і весело обговорювали події останнього часу.
Люм розповів мені, як упіймав розбишакуватого дракона Вогнехвоста, який нападав на мирні пасажирські космольоти. Як відправив його на рідну планету, де на Вогнехвоста чекав його тато — Забудькуватий Дракон.
Найсмішнішим було те, що Забудькуватий Дракон забув, що його синочок вже давно виріс, і досі вважав Вогнехвоста немовлятком. Тож одразу, щойно побачив свого розбишаку-синочка, вклав його до велетенської колиски, встромив йому в кожну з пащек пляшечку з молоком і почав співати драконячих колискових пісень.
Можете собі уявити, як обурювався й плювався Вогнехвіст, але Забудькуватий Дракон лише давав синочкові ляпанців і знову вкладав у колиску.
— Мені здається, що таке покарання для цього розбишаки Вогнехвоста найстрашніше, — засміявся Люм. — І Забудькуватий Дракон тепер щасливий, що знайшлася його люба дитинка. Адже він і досі вважає, що його крихітка-синочок ще не вміє ходити й розмовляти!
Я також засміялася, уявивши цю картину. Багатоголовий бандюга Вогнехвіст, що звик не лише грабувати космічні кораблі, а й бурхати полум’ям зі всіх своїх десяти голів на мирних космічних туристів, змушений смоктати молочко з пляшечок!
Ми з Люмом, Гарбузиком та хлюсиком уже підлітали до Планети Пухнастої Кицунії, коли нас наздогнав якийсь космічний корабель. З усього було видно, що це бойовий корабель, адже він, мов їжак, був укритий протоновими гарматами, і наміри тих, хто перебував всередині корабля- нападника, були далеко не миролюбні.
— Здається, це наш давній знайомий Великий Володар Темряви Краш, — промовив Люм і пильно поглянув на мене. — Олю, ти не боїшся?
Чесно кажучи, мені на мить стало страшно. Адже ми були зовсім беззахисні. Люм переносив нас крізь космічний простір лише за допомогою свого чарівного космічного плаща. Ми просто вхопилися за його поли й ніяк не були готові до бою. У порівнянні з величезним бойовим кораблем Краша сріблистий космоплащ Люма видавався дитячою забавкою. Один постріл з прото- нової гармати — і ми перетворимося на порох. Та я намагалася не показати свого страху.
