Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 4
Леся Воронина
— Не бійся, — заспокоїв мене Люм, який невідомо звідки опинився поруч зі мною й Гарбузиком. — Це наша місцева смарагдова мавпочка, найдобріше створіння Пурпурової планети. Вона харчується лише апельсиновим соком і живе всередині смугастих помаранчів.
Ніби бажаючи підтвердити слова Люма, мавпочка ввічливо нахилила симпатичну рожеву мордочку й задзеленчала дзвіночком, кумедно смикаючи волохатим хвостиком. Гарбузик, побачивши таку фантастичну тварину, підбіг до неї й обережно лизнув у маленький кирпатий носик.
— То виходить, ваша планета складається із самих лише фруктів? — здивовано скрикнула я і занурила руку у прозорий струмочок, що дзюркотів у нас під ногами.
— Так! — відказав Люм і, по-змовницьки підморгнувши, набрав повні жмені жовтогарячої рідини зі струмка і випив її великими ковтками.
— А місцеві жителі? Де живуть вони? Невже як ця мавпочка — всередині, у цих гігантських фруктах? — Я озиралася навкруги і все сподівалася побачити звичні будинки, вулиці й машини.
— Не поспішай, Олю. На нашій планеті все влаштовано не так, як на Землі, і ти обов’язково побачиш, як ми живемо. Але зараз треба поспішати. Ти мусиш розгадати таємницю Фруктового острова. — І Люм пильно глянув мені в очі. —Та май на увазі, це зовсім не просто. Серед мешканців Пурпурової планети є не лише такі добрі й лагідні створіння, як ця смарагдова мавпочка. Я хочу, щоб ти знала: нам загрожує небезпека, і допомогти нам можеш лише ти.
— Я?! Пробач, я мала сказати про це ще на Землі, але мені страшенно хотілося полетіти з тобою на Пурпурову планету. Мабуть, ти мене з кимось сплутав. Правда, у мене немає ніякої чарівної сили, і я не уявляю, чим зможу допомогти. — Я похнюпилася й відчула, що червонію. Мені було соромно й прикро: замість чудової космічної пригоди я втрапила в халепу і жодного виходу з цієї дурної ситуації не бачила.
— Послухай, ти сама не знаєш, якою силою володієш. Просто ти її ніколи не використовувала. Все залежить від тебе самої. А може, ти боїшся? Тоді, звичайно, ти можеш відмовитися. Ще не пізно. Одне твоє слово — і за якусь мить ти опинишся на своєму подвір’ї. Я навіть можу зробити так, що ти все-все забудеш. Або думатимеш, що тобі приснився цікавий і трохи страшний сон. То як, ти лишаєшся?
Я замислилася. Весела пригода ставала небезпечною. А я найбільше в світі люблю пригодницькі історії. Щоправда, коли в них щасливий кінець.
«А чому ж моя історія має закінчитися сумно? А що, коли я й справді володію якоюсь надзвичайною силою? — подумала я. — До того ж, як сказав Люм, усе залежить тільки від мене. А я страшенно хочу розгадати таємницю Фруктового острова».
— Згода, — сказала я і для певності глянула на Гарбузика.
Кіт віддано подивився мені в очі й нявкнув, ніби радіючи з мого рішення.
— Ну, коли так, тобі час вирушати на пошуки печери Трьох Кокосів. Зустрінемося на тому боці Виноградної затоки. — Люм змахнув полами свого блискучого плаща, знявся в повітря і полетів на захід. Туди, де ховалося за обрій велике бузкове сонце.
Розділ третій
