Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 28

у якому я граюся з Люмом у народну бананову гру «хто впіймає скаженого кльоцика» й опановую мистецтво їзди на голкохвостах

— Привіт! — почула я за спиною голос Люма.

Я рвучко озирнулася і побачила свого космічного друга. Золоточубий хлопчик із зеленими очима тримав на руках смарагдову мавпочку Дзиґу й усміхався.

Але я, згадавши, як ще кілька хвилин тому мене мало не зжерли страшні хрюми, ображено сказала:

— Люме, ну чому тебе не було поруч, коли я так боялася і не знала, що робити з хижими бананожерами?

— Не ображайся, Олю! Але ти сама мусила здолати і космопацюків, і Краша, і цих зубатих потвор. Адже медальйон і вишнева кісточка стають чарівними лише в твоїх руках.

— До того ж ми пильно стежили за тобою, — озвалася кумедна смарагдова мавпочка з китичками на вухах і срібним дзвіночком, прив’язаним до хвоста. — Ми ніколи не кидаємо друзів напризволяще!

— А тепер я запрошую тебе покататися на голкохвостах, — промовив Люм і рушив у бік двох величезних дерев, на які перетворилися хижі хрюми.

— Голкохвости? А хто це? — здивовано запитала я.

— Як? Ти ніколи не чула про цих дивовижних істот? — здивувалася Дзиґа, що вмостилася в мене на плечі й пильно стежила за всім, що відбувається навкруги. — Голкохвости — найспритніші бігуни в усій Фруктовій галактиці. Той, хто хоч раз проїхав верхи на голкохвості, не забуде цього довіку!

— А ще верхи на голкохвостах грають у чудо- ву гру «хто впіймає скаженого кльоцика». Заради цього на планету Співочих Бананів прилітають спортсмени з усієї Фруктової галактики! — додав Люм.

— А звідки ж візьмуться ті ваші голкохвости і скажені кльоцики? Поки що крім співочих бананів я тут нікого не бачила.

Пригадавши страшний вереск місцевих жителів, який тут називався співом, я мимоволі здригнулася.

— Немає нічого простішого, — озвався мій золоточубий приятель і плеснув у долоні.

Тієї ж миті звідкись ізгори, з верхівки величезного дерева, що виросло на місці одного з бананожерів, на нас посипалися гігантські червоні плоди.

Впавши на землю, ці круглі, як м’ячі, диво-фрукти розкололися, і з них вистрибнули чудернацькі вогненно-руді істоти. Найбільше вони скидалися на наших земних стоніжок, але хвости в них були тоненькі й гострі, мов голки.

— Нічого собі розвага, — вражено промовила я, — уявляю, що трапиться з вершником, який звалиться з такого голкохвоста і наколеться на гострий шпичак його хвоста!

Певно, мій Гарбузик був тієї ж думки про цю небезпечну гру. Він глянув на мене своїми хитрими жовтими очима і пронявчав:

— Я завжди готовий мняв-розімняти лапи, але їздити на цих, мняв-мняко кажучи, фруктових мняв-монстрах відмовляюся!!!

Гарбузик ввічливо вклонився і пішов до бананів, що стояли посеред галявини і нетерпляче чекали, коли мій кіт долучиться до них. З усього було видно, що бананів і Гарбузика набагато більше за ігри з кльоциками та катання на голкохвостах цікавить спів.

Мене ж так вжахнула думка про те, що я знову почую страшне завивання, яке, на думку бананів, було чудовим співом, що я підскочила до найближчого голкохвоста й скочила йому на спину.