Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 26
Леся Воронина
Так, це був Великий Володар Темряви — підступний Краш. Він вийшов на галявину у супроводі своїх вірних прислужників — космопацюків і огидно шкірився, дивлячись на мене, Гарбузика і розгублених бананів.
«Ну, от і все, — у розпачі подумала я, — доспівалися!»
— Ну, от і все, доспівалися! — ніби прочитав мої думки Краш і хрипко засміявся. — Ось і прийшов гаплик вашій Банановій планеті. Оці симпатичні хрюмики тільки почнуть з Бананової планети. Завтра я перероблю їх на Універсальних Пожирачів Фруктів. Вони схрумають усю Пурпурову планету і не вдавляться. А потім проковтнуть усю Фруктову галактику і закусять твоєю Землею. Там, здається, є багато різних рослин та живих істот?
— Що ж нам робити? — почула я розпачливий зойк кирпатого банана. І раптом у мене у вухах пролунав голос мого друга Люма:
— Співати…
«Ну от, у мене вже почалися слухові галюцинації», — сумно подумала я.
Та, мабуть, цю пораду почула не лише я. Мій завжди стриманий кіт Гарбузик, який соромиться навіть стиха муркотіти при чужих людях, раптом широко роззявив рота і голосно занявчав. І, що дивно, немов за командою, банани, що з’юрмилися на галявині біля гарбузового дерева, розкрили роти і всі, як один, голосно заспівали.
Таких жахливих пронизливих звуків я не чула зроду. Я затулила вуха руками і кинулася навтьоки. Але вереск велетенського хору, що волав тисячами голосів, переслідував мене скрізь.
Певно, спів бананів доводив до шаленства не лише мене. Я побачила, як рожеві пацюки у відчаї затуляють свої вуха-лопухи лапами і в паніці розбігаються навсібіч.
А сам Великий Володар Темряви несподівано закрутився на місці, його розкішне фіолетове хутро впало на землю, мов брудна ганчірка, а з-під нього виповзла наполохана невеличка істота, що тремтіла від жаху. Космомиш, що ховався під маскувальним одягом і зображував із себе правителя планети Морок, не витримав страшенного вереску мешканців планети Співочих Бананів.
Користуючись загальним сум’яттям, хитрий гризун вскочив до таємного палацу, схованого у горі, щільно причинивши за собою двері.
А за мить я побачила, як над горою з’явилася невеличка прозора капсула. Отже, підступний Краш знову зумів утекти, залишивши напризволяще своїх вірних прислужників — космопацю- ків та ненажерливих хрюмів.
Несподівано жахливий спів бананового хору урвався. Так, ніби хтось натиснув на кнопку і вимкнув звук. Я з полегкістю зітхнула і вирішила, що на сьогодні з банановими співами закінчено. Та, як виявилося, моя радість була передчасною.
Розділ шостий
Щойно пронизливі звуки бананового хору затихли, я повернулася на Галявину, посеред якої росло крислате гарбузове дерево.
На душі в мене було весело й спокійно — адже Краш щойно ганебно втік, космопацюки, втративши свого ватажка, розбіглися по всіх усюдах, і ми з бананами можемо святкувати перемогу.
