Читать «Загадкові світи старої обсерваторії» онлайн - страница 21

— Ага, ось вони, — суворо мовив Марко, побачивши наших мандрівників. — Прибули нарешті.

— Якби ви знали, як хвилюються через вашу відсутність батьки! — вигукнула Леся. — Чому ви про них не думаєте?

— Я хочу до мами! — раптом голосно сказав зелено-жовтий хлопчик і ще дужче заплакав. — Вона мене теж чека-а-а-є!

— Що трапилося? — нічого не розумів Влад.

— Професоре, ви захворіли?! — Оленка з жахом дивилася на блідого Філа.

— Ми вже викликали «швидку допомогу» для Філа. — зауважив Марко. — Вас не було надто довго. Через це професор перехвилювався і йому стало зле. Добре, що ми нагодилися — батьки попросили розшукати вас. А ви…

— З нами все гаразд, як бачите, — сказав Влад.

— Так, братику, але довкола вас — негаразд! — суворо мовила Леся. — Іноді не слід забувати й про інших людей. Вони ж думають про вас…

— Не лайте Олену і Влада, — слабким голосом мовив Філ. — Вони не винні. Це мій винахід… І я не зміг зробити його досконалим і безпечним…

— Не розмовляйте, будь ласка, професоре, вам може стати гірше, — збентежилася Леся. — А Владові й Олені слід самим мати голову на плечах.

— А-а-а! — раптом голосно заревів хлопчик. — Хочу додому!

— Хто ти, хлопчику? — схилилася до нього Оленка. — Ти звідки?

— Гадаю, що він з якогось паралельного світу… — зауважив Влад.

— Звідки?! — в один голос вигукнули Леся і Марко.

— Ех, — махнув рукою Влад, — якби знали, що з нами було, де ми мандрували…

— Не лякай нас! — змінилася в обличчі Леся.

— Бачу, професор казав правду про ваші переміщення, а не марив, як я гадав, — замислено мовив Марко.

— Хочу додому! — рюмсав хлопчик.

— Заспокойся, — погладила малого Оленка. — Розкажи нам, як ти сюди потрапив і звідки.

— Я потрапив сюди з мого дому, — трохи заспокоївся хлопчик. — Точніше, з прогулянки, коли ми з друзями пішли до шкільної обсерваторії… А звати мене Мео…

— О! Це вже щось, — зрадів Влад. — Пригадай, Мео, а як зветься твоя країна чи світ? І що було в обсерваторії, чи не сідали ви в якесь крісло або на диван, скажімо?

Поки Влад і Оленка розпитували хлопчика, Марко і Леся давали професорові смоктати якісь пігулки і напували чаєм. Обличчя Філа потроху ставало рожевим, природного кольору, і дихання його видавалося вже не таким уривчастим.

Оленка не знала як діяти: чи втішати Мео, чи спочатку допомагати професорові. Влад потиснув руку Філові, й той нарешті усміхнувся, а потім, за своєю звичкою, голосно чхнув.

Між там Влад обняв малого й заспокоїв, пообіцявши, що неодмінно знайде його дім і батьків. Оленка ж почала уточнювати в маленького прибульця все, що тільки можливо, про його країну. Мео розповідав про всякі дива, і Влад з Оленкою все більше переконувалися, що він потрапив до обсерваторії з якогось дуже химерного паралельного світу…

Нарешті Влад умовляннями й наполегливістю домігся найголовнішого: Мео пригадав, що коли він із друзями бешкетував у споглядальні, то всівся на диванчик біля якоїсь штуки, що нагадувала коло чи штурвал корабля. А його приятель Афа повернув те коло…