Читать «Загадкові світи старої обсерваторії» онлайн - страница 23

Мео не стримався і радісно вигукнув: «Еге-гей! Це вона! Ми вдома!» Влад хотів було ввічливо проводити Мео до першого-ліпшого мешканця цієї місцини й попрохати відвести малого додому, а самим просто зараз повернутися на Землю, але… Він озирнувся майже одночасно з Оленкою, й майже одночасно із нею зойкнув: до них з кутка цієї споруди наближалося величезне волохате і смердюче чудовисько. Паща потвори була роззявлена, із неї крапала синя слина, а численні гострі зуби виблискували, мов перламутр у мушлі.

— Мамо! — пропищала Оленка.

— Мамо! — зрадів Мео. — Мої нові друзі привезли мене додому!

— Як добре! Я так хвилювалася за тебе!

Лише тепер, коли долинув приємний голос, Оленка і Влад помітили, що біля боку потвори, яка тяжко хекала при кожному кроці, йшла тендітна жінка. Мео був такий схожий на неї, що неважко було здогадатися, хто є його мамою.

— А це наш домашній улюбленець! — показав Мео на потвору. — Правда, він кумедний? І навіть трохи підріс, поки мене не було!

— Авжеж, — насилу сказав Влад. — Кумедний. Як його звати?

— Цьмок! — відповіла замість Мео його мати. — А мене — Сита! Я дуже вдячна вам, що ви привели мого бешкетника додому! Цьмоку, спокійно! Тут усі свої!

Останні слова були дуже до речі. Адже Цьмок не надто приязно поглядав на Влада й Оленку. І навіть починав було вже гарчати. Втім, після слів Сити Цьмок швидко заспокоївся і навіть стулив страшну пащу.

Оленка і Влад хотіли вже попрощатися й рушати додому, але Сита якось пильно поглянула на них і раптом впала навколішки перед дітьми.

— О щастя! — голосно вигукнула вона. — Старе пророцтво справдилося! Все саме так, як закарбовано в священній Кам’яній Книзі: «Один приведе двох. І стануть вони над царями всіма. І вклонятимуться малим великі, бо значні діла і знання цих менших. І владарюватимуть двоє над Татасою, і прийде вічний спокій і щастя для тих, хто увірує в двох однакових, але різних». Як я відразу не збагнула: це ж Мео, один, привів вас, — двох, начебто однакових, але різних і нетутешніх. Ви з інших світів і відтепер будете господарями Татаси!

— А що таке «Татаса»? — оторопіло запитав Влад.

— Це все, що довкола, — усміхнувся Мео. — Наш світ, до якого ви прибули!

— Ви нові господарі Татаси, бо так велить давнє пророцтво! — захоплено мовила Сита. — І прийшли ви з чарівного місця з’яви всіх попередніх прибульців!

— Ні, це якась помилка! — перелякалася Оленка. — В пророцтві йдеться зовсім не про нас! Ми не хочемо тут владарювати! На нас чекають!

Проте Сита вже робила дивні хвилеподібні рухи руками, ніби махаючи комусь невидимому. Дітям здалося, що вони навіть відчувають якийсь вітерець. Невдовзі ззовні споруди здійнявся якийсь шум. Сита урочисто запросила Оленку і Влада вийти з обсерваторії.

Коли Мео, Влад і Оленка вийшли на широкі круглі сходи довкола споглядальні вслід за жінкою, здивуванню землян не було меж. Пагорб, на якому стояла споруда, був оточений незліченною кількістю мешканців Татаси. Величезне юрмище говорило, вигукувало, вимахувало синьо-зеленими прапорами… А все нові й нові жителі світу Татаси йшли і бігли до пагорба, аби шаленим криком «Двоє! Двоє!» привітати дітей із звичайної земної школи.