Читать «Загадкові світи старої обсерваторії» онлайн - страница 20

— Крісло! — не втримався Влад.

— Філе! — вигукнула від подиву Оленка. — Ви тут?!

— Так, я тут, — вмить прокинувся старий, — де ж мені бути? Філ Дуґлас до ваших послуг. А звідки ви знаєте моє ім’я? Я щось вас не пригадую…

Діти уважно поглянули на цього Філа і зрозуміли: попри разючу схожість, то все ж був не їхній професор.

— Вибачте, — тихо сказала Оленка, — але ви так схожі на одну людину…

— Я навіть здогадуюся, на яку… — загадково зауважив Філ Дуґлас. — А молодий джентльмен, як я бачу, навіть упізнав Крісло Переміщення! Хвалю!

— Що ж тут упізнавати? — трохи грубувато сказав Влад. — Воно точнісінько таке, як у нас, на справжній Землі.

— Ну, яка Земля справжня — то ще питання… — усміхнувся Дуґлас. — Колись, так давно, що ви й не уявляєте, вчені клонували, тобто зробили повні копії багатьох людей — з їхніми думками, поглядами, характерами… Було й своєрідне клонування, копіювання різних країн, земель, континентів і океанів… Усе це перенесли задля експерименту в близький до Землі, але паралельний світ. І ось минув час… Ви бачите, що ця, моя Земля виявилася після розвитку майже така, як ваша, правда ж? І навіть старий Філ, що сидить у вас в обсерваторії, схожий на мене?

— Чи ви на нього… — усміхнувся Влад.

— Так, або я — на нього… — замислився Філ Дуґлас. — Такі бувають курйози розвитку світів! До речі, я одного разу був на вашій Зелілі, у Філа! Проте маю зазначити, що наша Земля краща.

— Еге ж, — скривилася Оленка. — Особливо пірати…

— Ну, гаразд, не будемо сперечатися, — примирливо мовив Філ. — Там, у вас воєн теж вистачає…

— Це правда. На жаль, — зітхнув Влад. — Але ми б насправді хотіли…

— Повернутися додому? — вгадав Дуґлас.

— Звичайно! — вигукнула Оленка.

— Гаразд. Тут нічого складного немає, — Філ вказав на Крісло Переміщення. — Курс мені відомий. Прошу сідати.

— Дякуємо! — зраділи діти і вмостилися в Кріслі.

— Ну, бувайте! Якщо забажаєте — приходьте до мене, погомонимо… — старий уже виставляв Ручку Переміщення в потрібне положення. — А професорові Філу — привіт від мене! Хай не забуває!

— Дякуємо, ми передамо! — запевнив Влад.

Оленка замружила очі, Влад узяв її міцно за руку… А Дуґлас щосили крутонув Ручку.

Усе оповив рожевий туман, і діти відчули стрімкий рух…

Пророцтво Татаси

…Усе оповив рожевий туман і діти відчули стрімкий рух. За мить вони вже були в своїй обсерваторії. Не встигли Оленка і Влад, помахавши руками, розігнати рожеве марево, як просто остовпіли від здивування.

У споглядальні була ціла купа народу. Над професором Філом, що лежав на підлозі й тяжко дихав, стояли Оленчин брат Марко і Владова сестра Леся. Біля них на ослінчику сидів зовсім маленький хлопчик і гірко плакав. Утім, звичайним хлопчиком він видавався лише на перший погляд. Його можна було б сприйняти за представника групи якихось міських панків — через зелене волосся, що стояло на голові сторчма. Але вух у нього не було. На їхньому місці були лише дві акуратні заглибини. Та й кліпання очима у нього під час безперервного плачу відбувалося не як у людей — опусканням верхньої повіки, а швидким рухом третьої повіки із внутрішнього кутка ока до зовнішнього. Шкіра в малого була кольору густого жовто-коричневого меду.