Читать «Загадкові світи старої обсерваторії» онлайн - страница 19

— Дякую за службу! — усміхнувся Лістер. — Оголосіть подяку матросам. А коку передайте прохання: нехай приготує команді, нам усім, найкращий святковий пудинг на честь врятування двох молодих іноземців і перемоги над ворогом!

— Так. сер! — і Іарді побіг виконувати накази каптана.

Подальше плавання «Вікторії» і наших мандрівників було не надто тривалим, проте й не легким. В Атлантичному океані, поблизу Біскайської затоки, судно натрапило на страшний шторм. Тут уже було не до жартів. Влада як юнгу залучили до необхідних робіт: адже «Вікторія» тріщала й стогнала під ударами величезних хвиль. Деякі матроси були впевнені, що настав кінець їм і судну. Лише залізна витримка і досвід капітана Френсіса Лістера допомогли здолати натиск стихії й розгубленість кількох моряків.

Оленці, на жаль, було дуже зле під час шторму і бурі. Вона потерпала від морської хвороби. Її нудило, і вона лежала в своїй каюті.

Але буря минула, команда прибадьорилася, а Оленка нарешті змогла вийти на палубу й погрітися на сонці. Невдовзі на обрії з’явилися обриси біло-зеленого суходолу, хмарочоси якогось міста. Черговий матрос вигукнув: «Плімут!» Небезпечна мандрівка морем добігала кінця.

Уже в порту Влад і Оленка довго дякували Френсісу Лістеру, Джозефу Ґарді, всьому екіпажу «Вікторії». Капітан дав дітям грошей на швидкісний поїзд до Лондона. Наші мандрівники твердо вирішили дістатися Грінвічської обсерваторії.

Небачений прозорий експрес мчав так швидко, що діти й роздивитися довкола не встигли, як були вже в Лондоні. Величне місто вразило їх двоповерховими автобусами і лівостороннім рухом: переходячи вулицю, спершу слід було дивитися не ліворуч, а праворуч, бо саме звідти їхали машини…

Скориставшись метро й автобусом, Оленка і Влад дісталися Грінвіча. Знайти комплекс споруд споглядальні тут було неважко: дорогу знав кожен.

Із хвилюванням діти підійшли до високої чавунної брами, що закривала вхід до огородженої території містечка-обсерваторії. За огорожею нікого не було видно. Складалося враження, що там, на галявинах і між будинків, нікого й не було.

Поки Влад і Оленка міркували, як діяти далі, біля входу до наукового містечка з’явилися школярі з учителькою.

— Приєднуйтеся до екскурсії! — запросила вчителька Влада і Олену.

Підійшов екскурсовод-науковець, почав розповідати історію обсерваторії. Потім він водив усіх старими й новими спорудами, пояснював, як працюють телескопи і що можна побачити на зоряному небі вночі.

— А де найстаріша частина обсерваторії? — не витримала Оленка.

— А! Так! — наче щось згадав екскурсовод. — Там тепер невеличкий музей. Я вас проведу. Якщо хранитель музею дозволить, то ви його зможете оглянути. Проте той хранитель доволі дивакуватий…

Екскурсовод вказав на приземкувату споруду із круглою банею, що ховалася за деревами. У Влада й Оленки тьохнуло серце: то була викапана їхня рідна обсерваторія.

Діти, не чекаючи екскурсовода, побігли до неї…

Двері старої споглядальні прочинилися, і Оленка з Владом увійшли до знайомого приміщення. Яке ж було їхнє здивування, коли вони побачили біля Крісла Переміщення професора Філа, що мирно куняв, сидячи на стільчику.