Читать «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» онлайн - страница 8
Олександр Гаврош
Він скакав просто до них, тож Пинтя відірвав допитливий погляд від неба та перевів його на незнайомця.
— Хто се, Янку? — запитав він вівчаря.
— Се, видно, Шикарош, панський економ, — напружено вдивлявся той.
— І що йому треба?
— Не має чоловік роботи, тож мусить кров пити, — Янко вже підіймався та обтріпувався.
— Дай Боже здоров’я, паночку! — низько схилився він, здіймаючи капелюха перед чорним вусанем на вгодованому коні. Той щось невдоволено буркнув і скочив із сідла на землю.
— А се що за один? — тицьнув він пальцем на Пинтю.
— Се, паночку, сирота з нашого села. Допомагає мені вівчарити.
— Я йому платити не буду! — сердито блиснув управитель чорними, як вугіль, очицями. — Так і знай, Причмелений!
— Я вас добре знаю, паночку, — криво посміхнувся Янко.
Поки Причмелений з Пинтею зігнали овець докупи, Шикарош зробив кілька спраглих ковтків зі своєї фляшки.
— Одна, дві, три… — почав він рахувати, торкаючись кожної вівці рукою, мовби та могла виявитися примарою, — сорок три… — Нарешті він витер спітніле чоло: — А має бути… має бути сорок чотири! Чи не так, Причмелений?
— Видно, паночку, сталася помилка. Жодної вівці я сього літа не стратив, — сполотнів Янко, мнучи капелюх у руках.
— То ти хочеш, придурку Божий, сказати, що я, економ пана Бебекала, брешу?!
Він, як гроза, насувався на вівчаря.
— Ти знаєш мої правила, чи не так? Що я роблю за кожну втрачену вівцю? — він узяв Причмеленого за вухо і боляче стис. — Що? Не чую!
— Рубаєте пальці, - ледь видихнув Янко.
— Я тобі вже давав останнє попередження? — мало не виривав вухо з м’ясом Шикарош. — Кажи, придурку!
— Давали, паночку, — заплющив очі довготелесий і худий як скіпка вівчар.
На це Боже і безневинне створіння тепер страшно було глянути. Він був як з хреста знятий.
— Клади руку тут, — тягнув панський економ Янка до поваленої берези. — Вас, лайдаків, інакше порядку не навчиш!
Він поклав розчепірену долоню вівчаря на почорніле дерево і витягнув шаблю. Янко весь трясся і беззвучно ридав. Його рука смикалася, але він її від кори не відривав.
— Чому бути, того не минути! — прошепотів він і перехрестився.
Шикарош спочатку примірявся шаблею до мізинця, а далі широко замахнувся.
— Чекайте, паночку! — почув він ззаду голос Пинті.
— Чого тобі? — зло обернувся економ до парубійка.
Та це було останнє, що він побачив. Велетенська колода завбільшки з людину вдарила його просто в чоло. Від несподіванки Шикарош відступив кілька кроків назад, і шабля випала з його правиці.
Тоді Пинтя ще раз добре тріснув його межи очі, і лице Шикароша стало нагадувати гнилий помідор. Економ пана Бебекала, високо змахнувши добротними чобітьми, завалився в траву.
Пинтя підійшов до нього і зі словами “Бог трійцю любить!” підняв колоду для останнього удару.
— Не треба, хлопику! — почув він слабий голос Янка. — Ти ж його вб’єш!
— Туди йому й дорога! Се ж диявол, а не чоловік! — опустив колоду на землю Пинтя.
— Не варто на свою душу смертний гріх брати, — Причмелений підійшов до Шикароша, який лежав, розкинувши руки. — Чекай, а як ти сю колоду підняв? — звернув він увагу на важкого бука. — Се ж хіба два здорові хлопи підіймуть!