Читать «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» онлайн
Олександр Гаврош
Пригоди тричі славного розбійника Пинті
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
ЯК ПИНТЯ СОБІ ДОЛЮ ОБРАВ
Не тепер і не колись, а, мабуть, ще в ті часи, як сам цісар під стіл пішки ходив, не в чужій країні, а в зеленій Верховині народився у селі Три Пеньки нічогенький хлопчик — десь так кілограмчиків зо п’ять. Назвали його Григором на честь небіжчика діда.
Та як уродився, на хрестинах після третьої чарки, за давнім карпатським звичаєм, стали йому до рук різні предмети тицяти. Ану, що візьме малий, то те з нього і буде.
— Ой, візьми папушу, синку! — розповила мати немовля та й тицяє йому хлібну скоринку. — Ой яка смачна! Ой яка цюця!
Схилилася над ним та аж прицмокує від задоволення, аби його здурити. А Пинтя не дурний: у відповідь ногами відбивається. Нащо йому поперек гнути на пісних верховинських ґрунтах?
— Гі! Не буде з нього хлібороба! — радісно гукнув тато. — Буде з нього лісоруб, як і я. Ану, чекайте лиш!
Побіг надвір та й витягнув сокиру з колоди.
— Чи ти здурів, старий, чи що тобі є? — вголос заревіла перелякана мати. — Хочеш, аби дитина зарізалася?
— Цить, стара! Я знаю, що роблю! — став він сокиркою довкола очей малого водити. Але так обережненько, аби той ручками не дістав. Ану, чи потягнеться хлопчик до лісового ремесла?
— Давай, синку, давай! — стоїть батько над немовлям, а гості довкола них згромадилися.
Лиця всіх аж сяють від замилування.
А Пинтя від такої уваги замовк, зосередився, та як порскне татові на сорочку святою водичкою зі свого невинного джерельцяти!
— От капосне! — обтрушується мокрий батько серед хати, а всі довкола регочуть, аж за боки тримаються.
— Ні, не буде з нього лісоруба! — сміються люди.
— Певно, буде з нього учений чоловік, — підняв палець із золотим перснем отець Михаїл. Погладив великий срібний хрест на череві та й підніс до малого молитовник у шкіряній оправі.
Усі відразу принишкли: ану, що буде? Невже з Пинтів розумний чоловік колись вийде? То би була новина на ціле село!
Малий справді затих та й став рученята до книжки простягати.
— Ану ж! Ану ж! — мало не плаче з радості мати, склавши руки, як на молитву.
— От, як візьме Святе Писаніє до рук, істинно кажу вам, — бути сьому янгеликові священиком! — впевнено гласить отець Михаїл. Мати як це почула, мало не зомліла від щастя.
Але чи візьме малюк молитовник?
Усі аж навшпиньки повставали, щоб ліпше бачити. В хижі стало тихо, аж чути, як мухи сало гризуть.
Пинтя простяг рученята та й таки вхопив чорну книженцію. Боже, що тут зчинилося! Всі один одного обіймають, цілують, вітають! Таке, ніби кожен на своєму городі великий скарб відкопав.
— Ну, кумонько, пам’ятай, що я перша допомагала малого купати! — хвалиться одна з жіночок.
— А я бігла бабу-повитуху кликати! — перебиває її друга.
— А я…
Старого Пинтю ґазди по плечах поплескують.
— Но, та ти тепер великий чоловік будеш із таким сином!
— Але носа не задирай! Пам’ятай про сусідів!
— Людкове добрі! — скочив з місця з піднятою чаркою схвильований батько, аж сльози йому на очах блиснули. — Мусимо випити за нашого благодійника, вельмишановного отця духовного Михаїла, та його світлий розум! Якби не він, то ніколи би наш син не став…
