Читать «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» онлайн - страница 2
Олександр Гаврош
Тут усі перевели щасливі погляди із задоволеного розчервонілого панотця на стіл, де лежало немовля. Якраз у цю хвилю малий Пинтя дожовував третю сторінку зі Святого Письма, де йшлося про приїзд Ісуса на ослиці в Єрусалим. Про це повідомляла старовинна гравюра, половина якої ще була не дожованою. Поруч лежало ще п’ять видертих сторінок, які чекали своєї черги бути представленими внутрішньому світові малого ненажери.
— Царице Небесна! — пролунав серед мертвої тиші писклявий голос отця Михаїла. — Сей молитовник мені сам Його високопреосвященство владика Рафаїл подарував! Він дорожчий за вашу корову!
— Ба, хто дорожчий за корову? — не зрозуміли спантеличені ґазди. — Невже Рафаїл?
Тим часом панотець блискавкою кинувся до стола, що, зважаючи на його кругленьке черевце, було гідним подиву і поваги. Тремтячими руками він випрямляв зіжмакані сторінки, шепочучи: “Господи, прости нам согрішенія наша, вольния і невольния…”
Подарунок єпископа ледве вирвали всією громадою з рук немовляти, після чого малий Пинтя не на жарт образився і зайшовся диким плачем.
Його превелебність відразу заквапилися додому, притискаючи до грудей свій найкоштовніший скарб з видертими сторінками.
Після того як за ним хряснули двері, відомий п’яниця та добра душа Мирон Кучерявий прорік: “Ні, не буде з цього дітвака преподобника”.
— А що буде? — спитала зайойкана мати, яка за кілька хвилин пережила неймовірну материнську гордість за видатного сина і раптове повернення з панських хоромів у тісну селянську халупу.
— Буде з нього… — тут Мирон задумався і, піднявши кривий почорнілий палець догори, проголосив святу істину: — Буде з нього… Чоловік!
Усі зареготали.
— Ото голова! — схвально підняли ґазди чарки. — Ай справді, з Пинті буде чоловік. А не жінка!
На тому й порішили: що Бог дасть, те най і буде. Аби лише росло щасливе. А між тим ніхто за гостиною і не помітив, що малий Пинтя вже знайшов собі забавку.
То була стара люлька, що її курила цімборашка матері, яку за щиру усмішку прозивали Зубанею.
Жила вона віддалік від села. Сама як перст. Мала зуби, мов підкови. Точніше, це й не зуби були, а одностайна кістка — як кінське копито. А що Зубаня зналася на травах, то в селі недаремно казали, що вона — ворожка і водиться з нечистою силою. Та Зубаня була доброю з матір’ю Пинті, тож покликали її за куму.
А хрестини тривали мало не до рання.
Доки гості пили та співали, малий в тому неймовірному ґвалті раптом затих. Посмоктуючи люльку, він цілком заспокоївся та й заснув.
Чи то Зубаня якусь таку особливу траву курила, чи, може, малий Пинтя просто втомився боротися за кращу долю. Але так ніхто і не довідався, що ж се означає, коли немовля обирає не хліб, не інструмент і навіть не книжку, а відьмацьку люльку.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ЯК ПИНТЯ РОДИНУ ШАНУВАВ
Чи то Пинтя так розгнівав небесні сили за те, що єпископів дарунок подер, чи, може, щось інше на світі сталося, але впала на Верховину холера. Та така страшна, що забрала силу-силенну людей, а поміж ними і батьків Пинті.
