Читать «Останній шаман» онлайн - страница 93

Тим часом старший, який вкотре знизив голос і тепер харчав від напруги, говорив:

— Справу не вважаю за потрібне відкривати. Звичайна смерть старої людини. Розтин нічого не виявить, гарантую…

— А як виявить? — непримиренно сичав молодший. — Я ретельно все перевірив — і питань своїх не знімаю. Чому рама, яка на зиму була заклеєна, раптом виявилася відчиненою? Адміністраторка била себе в груди, що після зими вікна ще не мили, тож і не розпаковували. А шибки таки брудні — ледве сонце крізь них видно… А ще напрасована сорочка, без сумніву, вихідна, лежала на самому дні сумки. От ти б поклав сорочку на дно, якби добре її перед тим випрасував?

— Хлопче, хлопче! — замахав руками Валерій Миколайович. — Я знаю, що ти запальний, але не жени поперед поїзда. Дочекайся розтину.

— Якщо після розтину в патологоанатома лишиться хоч найменший сумнів стосовно природності смерті, я відкрию-таки справу…

— Добре-добре, відкриєш-відкриєш! — закивав Валерій Миколайович. — Відкриєш іще одну карну справу собі на карк. Мало тобі всього того, що ти зараз маєш…

— Пане майоре, — молодший взявся на вилицях червоними плямами, — у мене за місяць чотири розкриті злочини…

— Угу. А п’ятий?

— І по п’ятому вже все готово.

— Тільки злочинця нема…

Молодший хижо вирячився, але промовчав.

— Ну, все, хлопче, до мене зараз люди мають навідатися, тому на сьогодні суперечка вичерпана. Я їду додому о сьомій. Тебе забрати?

— Ні, дякую, — з притиском відповів молодший, — я ще працюватиму над п’ятою справою.

Він кивнув на прощання й, не озираючись, вийшов із кабінету. Валерій же Миколайович обернувся до сейфа, смикнув незамкнені дверцята й кинув на полицю три картонні течки, які лежали в нього на столі. Схоже було, він готувався зустріти відвідувачів, тож миттєво забув про суперечку з племінником. А дарма. Бо якби він прослідкував за племінником і зупинився, скажімо, на мить під дверима його кабінету, то був би без міри здивований, почувши, як той сповіщає у телефон:

— Вальтере Тадейовичу? Впізнаєте мене? Маю до вас взаємовигідну пропозицію… Ну-ну, не поспішайте. Еге. Вчора у нас сталися дві прикрі події…

Ще більше майор Нечипоренко здивувався б, якби йому до рук трапив телефонний рахунок: розмова була міжміська.

Розділ VI

ПРИГОДИ ПОЧИНАЮТЬСЯ

«Ніч світилася білими цятками щурячих очей. Вони були всюди: ховалися в листі дерев, визирали з чорних проваль підвалів, насувалися з двох боків на дорогу, обсідали дитячі майданчики у дворах. Тоненький писк і настирливе шарудіння супроводжували їх, а ще — важкий задушливий сморід, який зависав над принишклим містом, тільки-но за обрій закочувалося сонце. Дедалі щільніше облягаючи перелякане місто, вони відступали хіба над ранок — неохоче, неквапно, щодень пізніше; спершу тануло в гучних, радісних звуках ранку огидне шарудіння, тоді під сонячними променями починали згасати страшні хижі цятки, й останнім піднімався в небо сморід, що його помалу витісняли звичні запахи бензину, смажених сніданків, липового цвіту…»