Читать «Останній шаман» онлайн - страница 146
Наталя Тисовська
Те, що зчинилося опісля, жодними словами не описати.
Відьма-чорнокнижниця за інерцією влетіла до палати, наштовхнулася на одного зі злочинців, втратила на мить рівновагу та збила його з ніг. Той, розкинувши поли чорного пальта, упав і врізався потилицею в спинку ліжка, від чого Ліну добряче трусонуло. Голка вискочила-таки з вени й зателіпалася на довгій трубці крапельниці, а з рани бризнула кров. Юрась Булочка вивернувся й заклацнув зуби довкола зап’ястя балакучого, непритомніючи від запаху чи то пороху, чи то мастила з пістолета. Хтось ревнув, але він уже не міг знати, хто то був. Довкола нього літали прозорі тіні, перепліталися, миготіли, і раптом гримнуло радіо на підвіконні океанськими хвилями:
І в цей момент чорнокнижниця в рожевому светрі підхопила крісло й пожбурила його просто в груди мовчазному злочинцеві. Ніжка старого важкого крісла прошила чорне пальто, прошила живіт. Страшний гість ахнув і впав на ліжко, підминаючи Ліну під себе, ковдру залила кров. Зловмисник харчав і звивався. Двері до палати рвонулися всередину і впустили повногубого міліціянта без кашкета.
Валерій Миколайович Нечипоренко-молодший обережно вклав балакучого злочинця на підлогу, вивільнив його руку з Юрасикових зубів і замкнув наручники. Так само обережно він потягнув за ноги другого, якому з кишок стриміла ніжка стільця. Ліну миттєво й нестримно знудило — чи то від струсу мозку, чи то від крові, в якій вона плавала на ліжку.
Палата враз наповнилася людьми в погонах і людьми в халатах, Ліні хтось підставив мідницю, Юрасю приклали до скроні марлю, втерли підборіддя від крові. Жіноча рука з червоними лакованими нігтями торкалася його щоки прохолодними пучками, від чого йому ставало добре й спокійно. Рожевий светр квіткою цвів перед очима.
Юрасик почав провалюватись у дрімоту, все ще стискачи в заскорузлих пальцях «їжака».
— Ну? — долинув до нього голос Валерія Нечипоренка. Хтось потягнув його за руку, вивільняючи невідомий голчастий прилад. Юрась Булочка лагідно підкорився й усміхнувся. Від чорнокнижниці пахло літньою лукою.
— Звідки у вас? — говорив міліціянт глухо.
Орест щось відповідав, показував металеву коробку, яка так і лежала в ногах Ліниного ліжка. Валерій Нечипоренко крутив коробку в руках, роздивлявся замочок, цокав язиком.
— Замок саморобний, конструкція цікава. Я такого ще не бачив. Ліна потяглася до коробки, втупилась у замок. Такий досконалий витвір, а, виявляється, кустарний, зроблений вручну. Чи й не самим Святославом Пилиповичем Шапкою?
Ліна вийняла ключик із замка і його теж уважно оглянула. Юрасик спостерігав за нею умиротворено. Затерта буква блиснула на сонці, яке пробивалось у вікно.
