Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 190

Анна витерла сльози краєм нижньої спідниці. Ні, нехай ліпше спить із власною дружиною. Чому її взагалі так сильно вразила вагітність Анелі? Для жінки у шлюбі це природний стан, і було б дивно, якби вона не хотіла ще однієї дитини. Окрім того, це додасть стабільності її шлюбу з Адамом. А шлюб цей таки тріщав по швах. Можна лише уявити, якою приниженою почувалась Анеля. А зараз хіба краще? Адам продовжує ходити сюди і не приховує це від дружини. Цікаво, хто в цій ситуації має почуватись ображеним?

Анна розправила зім’яту спідницю. А що, власне, особливого сталося? Про дружину вона знала завжди, а про те, що Адам спить із нею, здогадувалась і мовчки приймала. Вона ж йому не законна дружина, а лише коханка. Окрім своєї любові, нічим не прикута до нього. Це нехай Анеля переживає через те, що в її чоловіка є коханка та позашлюбна дитина, а вона навіть могла б вийти заміж по-справжньому. Ані людські, ані Божі закони такого не забороняють.

Подумки проказавши собі все це, Анна вирішила, що таким чином відновила душевну рівновагу, і спробувала взятися до звичних справ, проте робота не йшла ані до душі, ані до рук. Поведінка Адама та вагітність його дружини таки надто боляче її вразили.

На щастя, Адам не прийшов ані сьогодні, ні у найближчі декілька днів, а потім клопоти з Елею примусили Анну забути все інше. Мала кілька ночей поспіль зле спала, багато плакала, погано їла, вдень була неспокійною і вимагала, щоб її носили на руках. Від хвилювання Анна місця собі не знаходила. Невже Еля занедужала? Може, її врекли? Доньці передався неспокій мами? Може, вона застудилася? Не приведи Господи, це початок якоїсь недоброї хвороби. І лише тоді, коли, напуваючи дитину, почула, як срібна ложка дзенькнула на її яснах, нарешті зрозуміла, що в малої прорізався перший зубчик. І як таке звичайне пояснення не спало їй на думку?

Анна радісно пригорнула малу до себе. Це лише зубчик. Дякувати Богові, лише зубчик.

— Яка ж ти в мене вже велика дівчинка. Навіть зубчика маєш.

Сама тішилася з того першого зубчика доньки, як мала дитина, і ладна була розцілувати весь світ довкола, а тому коли через декілька годин прийшов Адам, кинулась йому на шию і насамперед поділилася радісною новиною з ним.

— Я підігрію вечерю, — якось, попри її волю, з вуст зірвалася ще одна звична фраза. — Мала ще з годину спатиме.

Боягузка, жахлива боягузка. Зовсім не це вона мала б говорити Адамові. Зовсім не це.