Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 189

Востаннє подивившись на Анну, Анеля підкреслено зверхньо зміряла її поглядом із голови до п’ят, розвернулась і пішла геть.

Розгублено кліпнувши очима, Анна провела поглядом дружину та сестру Адама, а потім ще декілька хвилин стояла непорушно, притискаючи дитину до себе і дивлячись туди, де вони щойно зникли за рогом будинку. Якби могла, то заплакала б від приниження та злості, проте мусила мовчки проковтнути образу і вдати, ніби нічого особливого не сталося.

Еля на її руках невдоволено закрутила голівкою, і, перевівши погляд на дитину, Анна врешті отямилася та зауважила, що не лише стоїть посеред вулиці, але й на неї починають озиратися люди.

Злякано озирнувшись, вона зрушила з місця і поквапилася додому.

Вдома Анна подумки знов і знов переживала все, що сталося щойно, і ніяк не могла зосередитися на чомусь іншому. Шпурнула покупки кудись у кут кухні, повернулася до кімнати, машинально перевдягнула Елю, приклала її до грудей, а коли та поїла, переклала в колиску. Те, що мала заснула, навіть не зауважила, продовжувала розхитувати колиску навіть тоді, коли дитина давно спала. Думки в голові теж хаотично стрибали і наштовхувались одна на одну, проте чим довше Анна думала, тим чіткіше вимальовувала собі ситуацію, в якій опинилася. Гірше навряд чи буває. Вона коханка чоловіка, дружина якого незабаром народить йому третю дитину. Ні, ще гірше — вона й сама нещодавно народила йому дитину. Тут навіть не йдеться про те, хто кого любить і хто з ким та коли спить.

Припинивши колисати Елю, Анна обперлася чолом об край колиски. Та що там казати, навіть ревнувати Адама до шлюбної жінки якось не випадає, а гніватися за те, що він продовжує спати з нею, — й поготів. Минулого року сама переконувала його в тому, що хоче порвати з ним та радила повернутися до дружини.

Анна скривила губи в іронічній посмішці. Справді повернувся, ще й так, що ніхто вже й не засумнівається в тому. Напевно, все сталося десь відразу по Різдвяних святах. Саме тоді, коли їй було так самотньо і тоскно самій.

Анна різко випросталася. А от Адамові тоді аж ніяк не було ані самотньо, ані тоскно. Хоч би зачекав, коли народиться одна дитина, а тоді б робив другу. Відчувала, що, якби він зараз опинився тут — не вагаючись спустила б його сходами.

Спересердя вона ледь не гримнула рукою по краю колиски, проте вчасно схаменулась і притримала руку. От зараза, вона мордувалася, виношуючи його дитину, а він собі розважався з дружиною. Власне, хто б сумнівався, що вони домовляться. Анеля — не лише розсудлива жінка, але й дуже добре розуміє, що та коли треба робити.

Відійшовши від колиски, Анна нервово заходила з кутка в куток. Врешті наштовхнулася на стіл і, намацавши там парасольку, схопила та розламала її на дрібні друзки. Зі злістю пожбурила їх геть і розплакалася. Злостилася на Адама за таку його поведінку, за приниження, яке пережила сьогодні, за усвідомлення власної нікчемності, проте, хоч трісни, нічим не могла дорікнути. Анеля — його шлюбна жінка, і він не зробив нічого такого, що б суперечило людським чи Божим законам. Гріх — це те, що поєднує її з ним. Аж тепер розуміла, що він хотів розповісти їй нещодавно. Як у воду дивилася — нічого доброго вона б тоді не почула. Хоча… Кого вона дурить? Якщо саму себе, то це безглуздо. Уже давно підозрювала, що, як тільки розійшлася з ним, Адам знов почав спати з дружиною. Наївно було б думати, ніби він того не робитиме. Чи може, її більше втішило б, якби він знайшов собі іншу коханку або почав шукати пригод у борделях?