Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 215

З тунелю повіяв теплий вітер, до платформи наближався поїзд. Софі планувала на нього встигнути. Ленґдон, очевидно, теж; ось він встав і пішов до неї.

— Вам треба знайти чоловіка на ім’я Ремі Леґалудек, — швидко сказала Софі. — Це слуга Тібінґа. Це він щойно викрав Тібінґа в церкві Темпля і...

— Агенте Неве! — крикнув капітан Фаш, а поїзд тим часом з гуркотом заїхав на станцію. — Це не телефонна розмова. Ви й Ленґдон маєте негайно з’явитися в поліцію. Задля вашої ж безпеки! Це наказ!

Софі повісила слухавку і чимдуж кинулася з Ленґдоном до поїзда.

Розділ 89

Завжди бездоганно чистий салон літака Тібінґа тепер був усіяний сталевою стружкою і смердів пропаном. Безу Фаш усіх відпустив і сидів сам зі склянкою віскі й важкою дерев’яною скринькою, яку знайшов у Тібінґа в сейфі.

Провівши пальцем по інкрустації, він підняв кришку. Всередині лежав кам’яний циліндр, складений із дисків з літерами. П’ять дисків були розташовані так, що утворювалося слово SOFIA. Фаш довго дивився на це слово, тоді витяг циліндр і оглянув на ньому кожний дюйм. Потягнув за кінці. З одного боку ковпачок зслизнув. Всередині циліндр був порожній.

Фаш поклав його назад до скриньки і розсіяно задивився у вікно на ангар, обмірковуючи недавню розмову з Софі, а також інформацію, яку він щойно одержав із Шато Віллет. Із задуми його вивів телефонний дзвінок.

Телефонували з центрального управління судової поліції. Диспетчер вибачався, що потурбував. Але їм безперестанку дзвонив керівник Депозитарного банку Цюриха, і хоч йому вже кілька разів пояснювали, що капітан Фаш полетів у справах до Лондона, той все одно дзвонив і дзвонив. Фаш невдоволено пробурчав, щоб його з’єднали.

— Месьє Берне, — звернувся він, не давши банкіру вимовити й слова. — Пробачте, що я не подзвонив вам раніше. Я був зайнятий. Як я й обіцяв, про ваш банк у новинах не згадували. То що, власне, вас турбує?

Схвильованим голосом Берне розповів Фашеві, як Ленґдон і Софі дістали з сейфа невеличку дерев’яну скриньку, а тоді переконали Берне допомогти їм утекти.

— Коли я почув по радіо, що це злочинці, — казав Берне, — то з’їхав на узбіччя і зажадав скриньку назад, але вони напали на мене і викрали броньовик.

— То ви непокоїтеся через дерев’яну скриньку, — сказав Фаш, розглядаючи інкрустацію з троянди. Він знову обережно підняв кришку і подивився на білий циліндр. — А можете ви сказати, що було в цій скриньці?

— Це не має значення, — відрізав Берне. — Я турбуюся про репутацію мого банку. Нас іще ніколи не грабували. Жодного разу. Нам буде непереливки, якщо я не зможу повернути майна, що належить моєму клієнтові.

— Ви сказали, агент Неве і Роберт Ленґдон мали ключ і знали код доступу. То чому ви стверджуєте, що вони викрали скриньку?

— Тому що вони вбивці! Минулої ночі вони вбили кількох людей, у тому числі діда Софі Неве. Очевидно, вони заволоділи ключем і кодом доступу нечесним шляхом.