Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 27

Вони про щось розмовляли.

— Абсолютно згодна! — сказала мама. — Ви прекрасно придумали. Це треба зробити так, щоб було несподівано для всіх. Бо інакше…

Тут мама побачила Дениска і замовкла, не договоривши.

— Отже, домовилися? — спитала Світлана Василівна.

— Домовилися, домовилися! Звичайно! — сказала мама і обернулася до Дениска: —А-а, ти вже додому? Ну, ходімо.

Світлана Василівна, привітно усміхнувшись Денискові, зайшла у ліфт, а вони з мамою пішли сходами. Смішно підніматися ліфтом на другий поверх. Вони ніколи не користувалися ліфтом.

— Про що це ви домовились? — спитав Дениско, коли ліфт поїхав нагору.

— Та!.. — махнула мама рукою. — Тобі нецікаво. То наші дорослі справи.

— А може, якраз цікаво, — образився Дениско.

— Та! Перестань! — знову махнула мама рукою. — Ну, як? Передачу одніс?

Дениско кивнув і знову запитально подивився на маму:

— Мамо! Ну скажи! Ну!

— Не можу, сину.

— Чому?

— Мене просили не говорити. Нікому.

— Ну я ж твій син. Ти що — не віриш, що я вмію берегти таємниці?

— Вірю. Але я теж умію.

Вони вже зайшли в квартиру.

— Ну я нікому не скажу! Нікому! Чесне слово!

— І я — нікому! Ну, нащо воно тобі? Ну потерпи трошки. Мене просили нікому не говорити, а я візьму й розкажу синові. Нікому так нікому. Не можна робити винятків. Навіть для найріднішого сина. — Мама взяла його за голову і поцілувала в обидві щоки.

Але Дениско набурмосився.

— Тільки одну нічку потерпи. Завтра про все дізнаєшся сам, — усміхнулася мама. — Чесне слово! Завтра все буде вже відомо… І взагалі, треба бути стриманим. Це дуже потрібно в житті. І берегти таємниці треба вміти. Таємниця тому й таємниця, що вона невідома для всіх. Якщо таємницю довірити хоч одному, — вона перестає бути таємницею. От є така притча… У давні-давні часи до одного мудрого судді прийшов чоловік із скаргою на свого сусіду, що той зрадив таємницю, яку він йому довірив. Суддя подумав і сказав: «Якщо і є хтось тут винний, то ти сам». — «Чому?» — здивувався чоловік. «Ти не міг зберегти свою таємницю, розповів її сусідові. І хочеш, щоб сусіда зберіг твою таємницю краще, ніж ти сам». Якби ми, лікарі, не вміли берегти таємниць, нам не довіряли б хворі. Адже ніхто не хоче, щоб про подробиці його хвороби знали всі. А часто і про саму хворобу. Існує, синку, навіть таке поняття — лікарська таємниця. То одна із складових нашої лікарської честі… І ти ж мені теж не все говориш…

Після цих слів сподіватися, що мама щось розкаже, було вже зовсім неможливо.

Дениско зітхнув і змирився…

Він ніколи не прокидався вночі.

А тут прокинувся на мить. Йому снилося щось тривожне.

Крізь сон він глянув на мамине ліжко. Ліжко розстелене, але мами в ліжку нема… І, може, через те, що сон був тривожний, він не прокинувся остаточно. Просто закарбувалося в пам’яті — порожне мамине ліжко. Як епізод тривожного сну…

А коли він прокинувся вранці, то з подивом побачив, що мама спить.

Навіть у суботу й неділю, коли він прокидався, мама завжди вже була на ногах. Вперше він бачив, що мама вранці спить.