Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 11

«Дивно, — подумав Дениско. — Невже вона мене розіграла? Але — для чого? Дивний якийсь розиграш… А може, просто, щоб познайомитися?.. Так чи інакше — треба її знайти. І сказати, що я тут був. Хай знає».

Дениско подався додому.

У дворі Зірки не було.

«Треба обдурити долю, — вирішив Дениско. — Треба вдати, наче не чекаєш. І вона з’явиться».

Він уже помітив, що, коли дуже чогось чекаєш, — ніколи не трапляється. Трапляється тоді, коли не чекаєш. Наприклад, татові листи. Весь час зазираєш до поштової скриньки, — нічого нема. А заграєшся, забудеш, — зирк, і є.

Але як тут обдурити долю, як тут удавати, що не чекаєш, коли очей від під’їзду і від балконів одвести не наважуєшся, щоб не пропустити…

«А може, вона взагалі тут не живе, а була в гостях?.. Але чому ж тоді мама сказала, що у дивній сьомій квартирі є дівчинка, симпатична, і радила познайомитися?.. А може, вона захворіла? А може, пішла кудись, поки я бігав?..»

Дениско вже тричі забігав додому і, залишивши на всяк випадок двері на площадку відчиненими (щоб знову ж таки не пропустити), сторожко прислухався до звуків над головою. Але ніяких звуків не було. Наче обезлюднів третій поверх. Наче вимер.

«А може, й справді там нема зараз нікого. Може, кудись пішла з бабусею зранку. А батьки на роботі… Чого я хвилююсь?»

Надійшов час обіду.

І хоч їсти не хотілося зовсім, Дениско одкрив один термос, налив собі у чашку бульйону, витяг курячу ніжку, з другого термоса наклав на тарілку картопляне пюре і почав їсти одразу перше і друге: жував ніжку, пюре, запиваючи бульйоном, — щоб швидше.

І враз… враз над головою чітко пролунали кроки. На третьому поверсі хтось важко йшов, шкутильгаючи.

Дениско завмер з курячою ніжкою у руках.

В уяві раптом виник пірат Джон Сільвер — здоровенний, дебелий, на дерев’яній нозі. Торік Дениско бачив по телевізору фільм «Острів скарбів», який справив на нього незабутнє враження.

«А раптом… щось сталося… страшне?! Чого ж її не видно… Може… може, вона в небезпеці… А я тут спокійно жую курячу ніжку…»

Дениско підхопився й кинувся до дверей. Обережно, щоб не клацнути замком, одчинив і визирнув на площадку. Десь нагорі гримнули двері ліфта і рівномірно загуло — ліфт опускався вниз. У якійсь квартирі співала Алла Пугачова про «миллион, миллион, алых роз», десь гавкав песик, хтось із кимсь лаявся — звичайні — нормальні звуки звичайного великого будинку.

А в цей час у сьомій квартирі на третьому поверсі, може…

Дениско обережно прикрив двері і, відчуваючи у грудях холодок, почав підніматися сходами. Десь пронизливо зойкнула дівчинка — Дениско аж здригнувся: йому здалося, що це її голос.

Підійшовши до перших дверей з табличкою «7», він затамував "одих і прислухався. Начебто нічого підозрілого.

Він наблизився до других дверей із сімкою. Приклав вухо майже впритул і завмер, прислухаючись.

О! Ті ж самі важкі кульгаві кроки… І якесь бубоніння… Чи то, розмова, чи то спів такий басовитий…

Він так захопився, що навіть не почув, як на третьому поверсі зупинився ліфт. І обернувся лише тоді, як з ліфта вийшла бабуся з двома повнісінькими сумками у руках.