Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 9
Всеволод Нестайко
В цю мить Денискові здалося, що він відчуває саме невагомість. Наче перебував у космосі — таким легким зробилося його тіло.
Дениско не міг більше сидіти вдома.
Її записка наче звільняла його з добровільного домашнього в'язнення.
Правда, вона написала чогось «Завтра, не пізніше — післязавтра». Значить, не сьогодні. Але все одно, перш ніж іти, треба переговорити з нею. Аякже!.. Зірка написала записку, бо вони, власне, ще й не знайомі як слід. Вона не певна, чи згодиться Дениско допомагати, чи ні. А на словах вона, мабуть, розкаже, що там з тим чи тією Івашенко і яка допомога потрібна. Аякже!
Вона побігла вниз. Значить, він знайде її у дворі.
В такому піднесеному настрої Дениско вибіг у двір. Озирнувся лраворуч, ліворуч. Зірки поки що не видно.
І тут… він побачив Пірата.
Прихиливши до стіни велосипед, Пірат стояв і гриз яблуко.
Відступати було пізно. Зірка могла вже бачити Дениска…
Якби не ота невагомість, може, Дениско і не одважився б. Але невагомість — то велика річ.
Дениско рішуче рвонувся до Пірата.
— Гей ти, Пірате, чого ображаєш малюків?! — Голос Дениска затремтів.
— Що-о?! — скривився Пірат, наче яблуко враз стало кислим. — Ти що, цуцик, сказився? Ще й обзиваєшся! Ти ж зараз запчастин не збереш.
Він штовхнув Дениска.
Дениско не втримався на ногах і сів на землю.
Пірат зареготав:
— Га-га-га! Гігант!.. Прапор тобі в руки і вітер в спину! Га-га-га!
Може, він би ще й ударив Дениска, але тут почувся строгий голос:
— Ти чого менших кривдиш?
До будинку під’їхав на велосипеді чорнявий, з ледь помітною сивизною широкоплечий чоловік.
— А чого він… лізе? — одразу втягнув голову в плечі Пірат. — Він перший…
— Що? Вдарив тебе перший? — щиро здивувався чоловік.
— Та ні… але… — зам’явся Пірат.
— Ти ж диви: який здоровий, а він…
Пірат нічого не відповів, притьмом скочив на свій велосипед і погнав геть.
Чоловік з цікавістю глянув на Дениска, що стояв і обтрушувався:
— Так що — правда, ти перший?
— А чого він дошкільнят кривдить, замок їм з піску валяє? — опустив голову Дениско.
— А-а… так ти д’Артаньян? Благородний мушкетер? — усміхнувся чоловік. — Тоді молодець! Хвалю! Придерж двері, поки я велосипед затягну.
Дениско, червоний від задоволення, придержав двері, поки чоловік закотив велосипед у під’їзд. А тоді став крутити головою, озираючись. От би Зірка почула!
Він відчував себе героєм. Йому вже здавалося, що то не Пірат пхнув його, а він Пірата. І що не він, а Пірат сів на землю, не втримавшись на ногах.
Але Зірки не видно було ніде.
До самісінького смерку пробув Дениско у дворі, але так Зірку й не побачив. Пішов він додому тільки тоді, як прийшла з роботи мама.
Перед сном Дениско кілька разів перечитав записку. А потім сховав її під подушку.
6. МАРІЯ ІВАНІВНА
Йому так не терпілося, щоб настало завтра, що навіть уві сні він кудись біг, поспішав, не міг зупинитися.