Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 9
Всеволод Нестайко
— Отуди! — сказав Грайлик, показуючи на кущі під пагорбом, де вони спішилися з Доном. — Там мій кінь. А як ви все-таки пересуваєтесь?
— Дуже просто. Як усі астронавти. За допомогою ракетних двигунів.
На ньому був скафандр, дуже схожий на середньовічні лицарські лати. Грайлик із заздрістю дивився на нього.
— Ну, а де ж твій кінь? — спитав Якцетак, коли вони плавно приземлилися у кущах.
— А от!
— Так це ж звичайний віник.
— Правильно. Поки я на нього не сів, це звичайний віник. А як сяду…
— Ти диви! Справд'! — вражено розвів руками Якцетак. — У нас на планеті такого нема. Прогрес!.. Недарма ти намірився визволяти принцесу Шах-Шароню.
— А звідки ви знаєте?
— Що б це був за інопланетянин, який не знає таких простих речей. Може, допомогти?
— Ні! Не треба! Що б це був за лицар, який не може сам врятувати принцесу.
— Молодець! Правильно міркуєш. По допомогу треба звертатися лише тоді, як уже безвихідь.
— Ви тільки скажіть мені, якщо ви вже так усе знаєте, де зараз принцеса?
Інопланетянин Якцетак розвів руками й скрушно похитав головою:
— На жаль, не можу цього сказати. Знаю тільки, що у Дражнила-Насміхальського її нема. І Дражнило-Насміхальський дуже гнівається, бо сам не знає, хто перехопив у нього принцесу.
— То що ж робити? — розгубився Грайлик. — Як же я можу її звільнити, коли я не знаю, де вона.
— Раджу тобі спершу знайти твого друга Дона. Він зараз у палаці графа Чужекала-Хочукала. У нього, певно, й довідаєшся. Він людина обізнана. Недаремно казав, що головне — інформація.
— Значить, Дон не в полоні. А де він подівся, як я на вежу-здоровежу заліз? Певне, обдурив мене? А я йому так вірив!
— Сам спитаєш. До замку Чужекала-Хочукала веде ота стежка. Скачи й нікуди не звертай. Ніч буде місячна, зоряна, дорогу не згубиш. На жаль, більше нічим допомогти тобі не зможу. Мушу повертатися на свою планету, бо ресурси енергії вже вичерпуються. Бувай здоровий! Щасливо тобі! — Якцетак підстрибнув, з холош його залізних штанів вирвалося полум’я, він злетів у повітря, почав набирати швидкість і незабаром перетворився на одну з миготливих зірок вечірнього неба.
А Грайлик пришпорив свого коника Віника і поскакав стежкою.
РОЗДІЛ VII
Брама була така ж залізна, але замків було менше, ніж у Моєкала-Недамкала. І віконце у залізних дверях було більше.
Коли воно відчинилося, Грайлик побачив не лише око, але й ніс охоронця і чорні вуса.
— Хто такий? Що треба? — побачивши Грайлика, око враз перелякано вирячилося, ніс загострився, а вуса настовбурчились.
— Ой! — вилетіло з-під тих вусів, і віконце захлопнулося. І затупотіли, віддаляючись, важкі залізні чоботи.
«Чого це він?» — здивувався Грайлик. Торкнув двері, і раптом вони відчинилися: чи були незамкнені, чи охоронець їх відчинив.
Грайлик розмірковувати не став, зайшов та й усе.
У дворі не було нікого.
І біля входу в замок — теж нікого.
І двері теж відчинені.
Грайлик свого списа — лижну палицю — у руках міцніше стис, двері ногою штовхнув і зайшов рішуче. Будь що буде. Лицарі ніколи не відступають. Сказав же інопланетянин Якцетак, що треба спершу знайти Дона, — значить, треба знайти.
