Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 10

Замок величезний, склепінчасті стелі високо угорі ледве видні.

Усі стіни від підлоги до тих захмарних склепінь всуціль зброєю завішані: мечі, списи, шаблюки, сокири бойові…— чого тільки нема. На кам’яній підлозі у свічниках чудернацьких свічки горять. А з людей не видно нікого.

Грайлик із зали в залу переходить. Порожньо. Безлюдно. Ні душі.

Коли дивиться: біля довжелезного столу, скатертиною до самісінької підлоги накритого, полум’я свіччине коливається. Наче дихає хтось.

Підійшов Грайлик, списом своїм скатертину відхилив — аж там принц Бо-Бо. Очі перелякані, рот роззявлений. І палець до рота притулений — цить, мовляв.

— Що таке? — пошепки питає Грайлик,

— Нічого, — теж пошепки відповідає принц Бо-Бо.

— Що ви тут робите?

— Лежу. Ховаюсь.

— Від кого?

— Кажуть, сатана якийсь біля воріт стукав.

— Та то я.

— Ага. Мабуть, ти.

— То хіба я сатана?

— А хто ж. З вежі-здоровежі ще ніхто не тікав без драбини.

— А-а, — одразу змикитив Грайлик. — Я такий!.. А де Дон?

— У… у буфеті,— і пальцем тиче. — Тільки не кажи, що це я сказав.

Обернувся Грайлик.

Попід стіною здоровенницький дубовий буфет стоїть. Не буфет, а фортеця середньовічна — нагорі різьблені вежки, шпилі, на численних дверцятах звірі… тварини всякі, теж різьблені.

Підійшов Грайлик до буфета. Одні дверцята відчинив — келихи великі з покришками на полицях. Другі відчинив — тарелі здоровенницькі навалом. Відчинив треті — сидить навпочіпки, скоцюрбившись, Дон. Усміхається криво, жалюгідно.

— Що ж ви мене кинули? — докірливо каже йому Грайлик.

— Хто?! Я?! Я кинув?! Та ти що! — бухнув себе Дон кулаком у груди, вилазячи з буфета. — Я… Та я… От пожди. Зараз я тобі доведу. Докази принесу. От почекай тут трошки.

І, залізно гримаючи по кам’яній підлозі, Дон побіг кудись у темряву.

Тим часом принц Бо-Бо виліз з-під столу. Обтрусився, глянув на Грайлика з цікавістю і раптом зашепотів:

— Слухай! Тікай звідси, поки не пізно. Бо… бо… бо пропадеш. Тобі — що? — більше за всіх треба? Я бачу — ніякий ти не сатана. Звичайний хлопчик. Жаль мені тебе, тікай. Бо… бо… — договорити принц не встиг.

З темряви вигулькнула дивовижна постать. В одній руці меч, у другій шаблюка. Під однією пахвою спис довжелезний, під другою бойова сокира. На грудях щит прив’язаний.

На голові шолом з опущеним забралом.

— А хто це без дозволу зайшов до мого замку?! Трам-тарарам!

Грайлик зрозумів, що то граф Чужекало-Хочукало.

— Я! — дзвінко сказав Грайлик. — Я зайшов, бо шукаю принцесу Шах-Шароню, щоб визволити її.

— Ха-ха-ха! — зареготав граф. — А йди-но сюди, зухвалий хлопчисько! Боїшся?

— Ні! Не боюсь! — гордо вигукнув Грайлик і пішов уперед.

«Ну все! Зараз він мене шандарахне мечем. А лат нема…» — ще встиг подумати.

Але сталося інше.

Камінь підлоги, на який ступив Грайлик, раптом висмикнувся у нього з-під ніг, і наш герой полетів у чорне холодне провалля.

РОЗДІЛ VIII

Таємнича незнайомка Лімпампоня

Грайлик лежав у суцільній темряві, приголомшений, ледь живий.