Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 67
Всеволод Нестайко
Та, незважаючи на ув’язнення, настрій у Грайлика був піднесений. Завалили-таки вхід у печеру таборяни. Молодці! Видно, Моргалочка й Недо після того, як його схопив Балабайко, провели серед дітей роботу, розтлумачили що й до чого, і діти зрозуміли. По очах було видно, що вони незадоволені своєю долею і готові повстати. Навіть проти рідних батьків… Батьків!.. «А де ж їхні матері?» — здивовано подумав Грайлик. Справді, поки що він не бачив у Раптомандії жодної дорослої жінки. Де вони?
— Молодець, Грайлику! — почув він раптом у темряві голос Добрині.— Все йде так, як треба. Діти побігли визволяти матерів.
— А де їхні матері? — вигукнув Грайлик, бо щойно ж думав про це.
— Всіх жінок Раптомандії гетьки замкнули у Кришталевій Оранжереї Ботанічного Саду, бо навіть гетьківські дружини були проти військового перевороту і диктатури. Тепер треба почекати. Тепер головне — терпіння.
— Я розумію. Але… Де ж мій Сумніван? — з тривогою спитав Грайлик.
— На жаль, не знаю. Треба шукати.
— Та хто ж його шукатиме, як я тут?
— Значить, треба тобі звідси вибиратися.
— Але як?!
— Доведеться докласти зусиль. І немалих.
— Сил я не пошкодую. Що треба робити?
— Помацай по стінах. Десь там є ніша, фрамуга, а в ній лопата і кайло. Треба у фрамузі копати хід, який виведе у підземну галерею, а з тієї галереї можна перейти до печери, а вже з печери, добре попрацювавши, можна вийти і на світ Божий.
— А звідки ви все це знаєте?
Добриня засміявся:
— А хто ж то все поробив, як не ми, майстренчуки? І підземелля, і все інше. Гетьки зроду-віку ні за яку роботу не бралися.
— А для чого ви все це поробили?
— Думали гетьків перевиховати. Влаштовували їм такі атракціони, сподівалися, що, провалившись у підземелля, вони виявлять кмітливість і наполегливість. Докладуть зусиль, щоб врятуватися, вибратися. Але жоден з них по цьому шляху не пішов. Скиглили, плакали, просилися, аж поки їх не випускали. Ти будеш перший, хто своїми силами вибереться звідси.
— То й ті підземні каземати, в яких ви сидите, теж самі поробили?
— Аякже. Правда, не для того, щоб у них людей тримати, а для зберігання різних речей і знову ж таки харчових продуктів.
— То невже ж, будучи такими майстрами, ви не можете звідти вибратися. От не вірю я!
Добриня не відповів.
Грайлик ще кілька разів звертався до нього, але колишній президент Раптомандії більше не обізвався.
«Може, образився?» — подумав Грайлик. І пошкодував, що сказав. Але слово, як то кажуть, не горобець, вилетить — не впіймаєш.
Грайлик почав мацати сирі, холодні земля іі стіни підземелля. Через кілька хвилин намацавтаки нішу, А в ній лопату і кайло. Кайло поки що відклав, узяв лопату і почав копати.
Хто не копав у цілковитій темряві, навпомацки, той не знає, яка це важка й морочлива робота. І скільки викопав, не знаєш, і куди кидаєш, не бачиш.
Та Грайлик хлопець з характером, не звик відступати. Копає й копає, копає й копає. Аж піт очі заливає.
Шкребонула лопата об щось тверде. Раз, удруге, втретє… Камінь. Недарма, значить, і кайло покладене. А де ж воно? Тю!.. Закидав його землею Грайлик зопалу. Шукай тепер навпомацки, розгрібай землю. Ледве намацав. Узявся довбати камінь. Хто не довбав кайлом камінь у темряві, той не знає, що це за мука.
