Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 65
Всеволод Нестайко
— Стій! Приставити ногу! Вільно!
Колона зупинилася, і враз діти з’юрмилися і оточили Моргалочку.
Грайлик не чув, що вона їм говорила, але вони враз почали обертатися і з цікавістю поглядати на нього.
Потім кинулися й оточили його.
— Здрастуйте! Будьмо знайомі! Мене звуть Грайлик! — якомога привітніше усміхнувся він.
У відповідь вибухнув такий галас, що Грайлик мимохідь втягнув голову в плечі,— кожен назвав своє ім’я.
— Говори! — сказала Моргалочка, що проштовхалася вже до нього. — Я їх попередила, що ти хочеш сказати їм щось дуже важливе.
Грайлик обвів їх поглядом. Це були звичайні діти — бистроокі, замурзані й цікаві. І він сказав:
— Ви ж не хочете марширувати, правда? І військове виховання вам — до гудзика. Це ж нецікаво. А вам хочеться, щоб було цікаво й весело… Я ж знаю. Бо в нас у Дитиндії всі такі ж, як ви.
Щойно вони дивилися на нього круглими очима і враз заморгали всі, як Моргалочка. Розгубилися.
— Ну хіба я неправду кажу? Правду. І невже вам байдуже, що ті, хто все життя вас годував і одягав, сидять у тюрмі? Не вірю. Навіть якщо половина з вас гетьки. Я думаю…
Але що він думав, почути їм не довелося.
Несподівано здоровенницька рука вхопила Грайлика за комір і підняла над землею.
— От ти де?! — наче грім з неба, почувся голос Балабайка. — Тебе по всій країні шукають, а ти перемазався і виступаєш. Ану ходімо!
Тримаючи Грайлика за комір, як цуценя за карк, Балабайко поніс його до воріт.
Зачиняючи ворота, гримнув у табір:
— Стройову підготовку по-чи-най!
І клацнув замком…
«Все пропало! І як ми не помітили, що він прокинувся й підійшов?.. Це я винен. Було б одвести їх за барак, подалі від воріт», — та було вже пізно.
Недарма все-таки ця країна звалася Раптомандія.
РОЗДІЛ X
Диктатор Раптомандії Гетько Перший Дурепа лежав на тахті, задравши ноги, і дивився у стелю. Настрій у нього був поганющий. Щойно він мав розмову з колишнім президентом Добринею. Він пропонував йому відносну свободу і полегшення долі — тобто життя на свіжому повітрі у резервації, за колючим дротом, а не в темному задушливому підземеллі. За це Добриня і його майстренчуки повинні були відновити роботу на плантаціях і в майстернях. Бо хоч був Гетько Перший і Дурепа, але розумів, що мине час, запаси їжі закінчаться і їсти буде нічого. А їсти гетьки любили дуже. Прямо скажемо— були ненажери. їли сім разів на день, через кожні дві години. І якщо їх вчасно не погодувати, вони просто скаженіли.
Але колишній президент Добриня від пропозиції диктатора Дурепи категорично відмовився. Сказав — поки не буде відновлено демократію, ніхто з них і пальцем не поворухне.
Що тепер робити, диктатор Дурепа не знав. Як усі диктатори, він мав на меті лише одне — захопити владу. А що буде далі — не думав.
Тому й лежав, задравши ноги, і дивився у стелю.
І тут його брат Балабайко притарабунив Грайлика.
Гепнувшись навколішки перед тахтою і здійнявши догори руки, він улесливо вигукнув:
— О, великий і мудрий, могутній і незрівнянний, батько і вчитель усіх народів, вершитель і повелитель! Я упіймав втікача і привів його до тебе! Ось він!
