Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 29
Всеволод Нестайко
Професора Барановського-Лісковського не було вдома. Професор поїхав чи то на космодром, чи то на пожежу. Ніхто не знав. І ніхто не знав, коли він приїде. Бо двері Грайлику та Галочці просто не відчинили, (Коша, щоб не нервувати двірничку, не показувався, сидів на горищі.) Справа затягувалася.
Похнюплені Грайлик і Галочка вийшли з під'їзду. І в цей час у двір, відчайдушно виючи, в’їхала машина «швидкої допомоги». Клацнули дверцята, і з машини вийшли жінка-лікар і юнак-санітар з похідною аптечкою-чемоданом.
— Де тридцята квартира? — спитала лікарка.
— А що таке? — схвилювалася Галочка.
— Хлопчик отруївся. Випив керосину.
— Ой!
У тридцятій квартирі жив Миня.
Вся Дитиндія збіглася до під’їзду.
Та через десять хвилин лікарка і санітар вийшли з під’їзду усміхнені і веселі.
— Все в порядку! — оголосив санітар. — Він тільки у рота взяв, але не ковтнув.
Лікарка насупила брови:
— Але це не жарти. Щоб не сміли мені нічого такого робити!
Лікарка посварилася пальцем на всю Дитиндію, дверцята клацнули, і «швидка допомога» поїхала. А ще через десять хвилин у двір вийшов «отруєний» Миня, блідий і урочистий.
— Ти що — здурів?! — накинулися на нього всі.
— Я хотів, щоб вогонь з рота. Він же казав… — набурмосився Миня.
— Зараза! — процідив крізь зуби Чух.
— Сам! — огризнувся Миня.
— Чого ти? Я не на тебе. Я на нього.
— А-а…
Грайлик і Галочка цього не чули. Вони були в той час на горищі. Грайлик приніс вареники з вишнями, Галочка цукерки, і вони дивилися, з яким смаком, прицмокуючи і мружачись від на солоди, їв Коша. Грайлик, мабуть, вперше у житті зрозумів, чому так люблять мами й бабусі дивитися, як діти їдять. То справді радість — бачити, як смакує той, кого ти частуєш.
— А професора доведеться почекати, — зітхнула Галочка.
— Ну що ж, почекати так почекати, — погодився Коша.
— А тепер ходімте у двір гратися. Йолі-Палі поїхала на склад по нові віники. Я сам чув, як вона говорила Толиній бабусі,— сказав Грайлик.
І вони пішли у двір.
Дівчатка, як завжди, гралися у дочки-матері, а хлопці — у війну. Роман-Отаман інших ігор не визнавав.
Та коли Грайлик і Коша підійшли до хлоп’ячого гурту, що саме зібрався на військову раду, Миня раптом ступив їм назустріч і сказав різко:
— Ми з драконами не граємось!
— Геть звідси! — вигукнув Чух.
Коша розгублено подивився на Грайлика.
— Та ви що?! — вигукнув Грайлик і подивився на Романа-Отамана.
— Як народ, так і… отаман, — і він різким рухом підніс догори кулак.
— І ти забирайся, як перекинувся до драконів! — закричав Грайлику Миня.
— По драконах — вогонь! — скомандував Роман-Отаман, і в Кошу та Грайлика полетіли грудки землі й камінці.
— Що ви робите?! Як вам не соромно?! — закричала з дівчачого гурту Галочка.
— Ану цить! Не мішайся у мужчинські справи! — гукнув їй Роман-Отаман. А грудки й камінці все летіли й летіли…
Довелося Коші та Грайлику рятуватися, тікати на те саме горище.
РОЗДІЛ X
— А чого ж ти свою секретну зброю не застосував? — згадав раптом Грайлик, коли вони відхекувалися на горищі.
Коша знітився: