Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 28
Всеволод Нестайко
— А морозиво ти любиш? — спитала Галочка.
— А що це таке? — почервонів Коша.
Грайлик, Галочка і навіть Котофей Котофейович співчутливо подивилися на Кошу. От бідолаха! Морозива ніколи не їв.
— Ну нічого. Знайдемо твою маму. І заживеш ти нормальним життям. Як усі діти, — сказав Котофей Котофейович.
— Тільки даремно ти при Чухові почав розповідати, — сказав Грайлик.
— Все одно, рано чи пізно всі дізнаються. А я не люблю обдурювати. Хай знають. Щоб не казали потім.
На сходах почувся багатоногий тупіт. Двері розчинилися. На порозі стояв Роман-Отаман. А за ним — і Чух, і Миня, і Іван-Сумніван, і Марушка-Реготушка, і Толя-Бараболя, і Любушечка-Стрибушечка, і Вітасик-Тарантасик, і Юля-Танцюля, і Віка-Базіка. Очі горять, роти пороззявляли, дивляться, як у зоопарку.
— Ну що? — спитав нарешті Роман-Отаман.
— А що? — спитав Грайлик.
— Дракона ховаєте на горищі?
— Не ховаємо, а просто… — Галочка пересмикнула плечиком (що, мовляв, за питання).
— Ну як не ховаєте, як ховаєте, — пхикнув Чух.
— А… а у тебе хвіст є? — спитав раптом Кошу Миня.
— Нема. У сучасних драконів взагалі хвостів не буває.
— А чим ти доведеш, що ти дракон? — спитав Толя-Бараболя.
— А треба доводити? — здивувався Коша.
— Аякже! — сказав Роман-Отаман. — У нас усі доводять. Юля — танцює. Галочка — співає. Марушка — регоче. Я — командую…
— Ну добре, — сказав Коша, підстрибнув, злетів у повітря і полетів по горищу попід кроквами.
Всі вражено дивилися.
— Так не буває! — прошепотів Іван-Сумніван.
— А вогонь з рота можеш? — спитав Миня, коли Коша опустився.
— Ні,— зітхнув Коша. — Для цього треба керосин пити, а я не п’ю.
— Слабак! — полегшено сказав Роман-Отаман, відчуваючи, що боятися нічого.
І тут раптом почувся сердитий голос двірнички.
— Йолі-палі! Знову ці ховрашки на горищі! Ану! От я вас зараз!
Двірничка з мітлою у руках тайфуном увірвалася на горище. Всі сипонули від неї. Котофей-Котофейович, задерши хвоста, вискочив на дах,
Двірничка Йолі-Палі крутилася по горищу і, розмахуючи мітлою, вимітала дітлахів у двері. Вони один по одному вискакували і дріботіли по сходах. Дійшла черга і до Коші. Йолі-Палі змахнула мітлою, і… Коша знявся, злетів у повітря. Мітла ковзнула по його підошві.
Двірничка так і присіла, з жахом дивлячись на хлопчика, який висів у повітрі, не тримаючись ні за що. Потім поточилася і впала ниць, — знепритомніла.
— Ховайся швидше! Лізь на дах! — гукнули Грайлик і Галочка.
Коша вилетів у слухове вікно, а Галочка і Грайлик кинулися до непритомної двірнички. Крім них нікого з дітлахів на горищі вже не було. Вони схилилися над двірничкою, стурбовано перезираючись, не знаючи, як же їй допомогти. Але вона вже розтулила очі:
— Йолі-палі!.. Що це було?.. Де він?
Галочка і Грайлик знову перезирнулися.
— Вам… вам здалося, — вимовив нарешті Грайлик. Хіба міг він сказати правду? Щоб вона знову знепритомніла?
Двірничка підвелась.
— Здалося? — вона пильно подивилась на них, скривилася. — Ви так голову задурюєте, що й справді… може здатися все на світі. Йолі-палі!..
РОЗДІЛ IX